Надежда - Drobinin

Когда мечта готова раствориться,

Когда слова звучат как пустота,

Ты веришь в то, чему уже не сбыться.

Надежда слепо верит в чудеса.

И каждое мгновенье бесконечно,

Оценка мыслей тянет в никуда.

И памяти синонем нашей — вечность.

Как жаль, что слово как вода.

И надежда, и мечта — это ты.

Теплый свет среди зимы, сладкий сон.

Для меня ты ангел мой воплоти.

Ты ушла, а я все также влюблен.

И нет в раздумьях этих окончанья.

Кто знает этой повести итог?

В любви все также живо ожиданье,

Которое со мною лишь умрет.

И стихнут звуки музыки любимой,

И стрелки на часах замедлят бег.

Закрыв глаза, я вспомню твое имя

Ведь с ним закончился наш век.

Коли мрія готова розчинитись,

Коли слова звучать як пустка,

Ти віриш у те, чого вже не здійснитися.

Надія сліпо вірить у чудеса.

І кожну мить нескінченно,

Оцінка думок тягне в нікуди.

І пам'яті синонем нашої — вічність.

Як шкода, що слово як вода.

І надія, і мрія — це ти.

Тепле світло серед зими, солодкий сон.

Для мене ти, ангел мій утіли.

Ти пішла, а я все також закоханий.

І немає в роздумах цих закінчень.

Хто знає цій повісті підсумок?

В любові все також живе очікування,

Яке зі мною лише помре.

І стихнуть звуки музики коханої,

І стрілки на годинниках сповільнять біг.

Заплющивши очі, я згадаю твоє ім'я

Адже з ним закінчилося наше століття.