Humble Passenger - Dr. Dog

I set out before the sun came up

Brought my light and my canoe

Convinced that’s all I needed

Lord knows that wasn’t true…

So I kept my lantern low, until my house was out of view

And by and by I reached the ocean, as the day made its debut

And in the misty summer morning, I found myself under attack

And in the panic of that water, I knew there was no turning back

So I made my peace and I set my course for an island to the west

For on that shore of sycamore, I’ll find myself some rest

Once I hid my boat and covered my oars, I fell down into that shade

And I dreamt that at my ripe old age I was back in the second grade

And my momma she was calling for me and the bus came down my street

But I did not know what shoes to wear, and I could not find my feet

So I floated down the hall, through the door, and everything went pale

I climbed aboard that yellow bus as it turned into a whale

And then it swallowed me up whole, yeah it thrashed me all around

Well it chewed me up, and it spit me out, miles above the ground

And I was falling for the water that was boiling in a cup

And I tried to scream, but had no steam, and that’s when I woke up

When I came to I was so confused, how long was I asleep?

The loneliness I felt right then was enough to make me weep

Then I heard the voice inside my head, lit a fire under me

It said, «Your fear is gonna cost a lot, but your courage comes for free»

So I thanked that little island, I paddled off without a care

For I know not where I’m going, but I’ll know it when I’m there

And I hope that no-one's a-missin' me back in my home town

For together we will always be, even though I’m not around

And the sea swirled by like a ballet, and it sang its gentle song

But a distant rumble warned me it wouldn’t be that way for long

So I spoke out and I told the night, «This life’s not only mine

I am just your humble passenger, and I trust your grand design»

By and by the clouds came lumbering through and the raindrops staggered in

And the waves lined up, two by two, for the show would soon begin

And the lightning bolts ripped through the sky like sharks that missed a meal

And the wind went up so hard and cold just like a wall of steel

Then all at once, the sea below picked me up a mile high

As it threw me to the ocean’s floor I heard the night’s reply:

«Well you see, my humble passenger

The sorrow that I feel?

For I do not know where you belong

And I do not want this wheel»

Я вийшов до того, як зійшло сонце

Приніс своє світло та моє каное

Переконаний, що це все, що мені потрібно

Господь знає, що це неправда…

Тож я тримав мій ліхтар низько, доки мій дім не був не видом

І мало-помалу я досяг океану, коли день дебютував

І в туманний літній ранок я опинився під ударом

І в паніці цієї води я знав, що дороги назад немає

Тож я уклав мир і встановив курс на острів на захід

Бо на тому березі явора я знайду собі відпочинок

Як тільки я сховав човен і прикрив весла, я впав у цю тінь

І мені снилося, що в мой старості я повернувся в другий клас

А моя мама кликала мене і автобус під’їхав на мою вулицю

Але я не знав, яке взуття вдягнути, і не міг знайти ноги

Тож я поплив по коридору, через двері, і все зблідло

Я заліз на борт того жовтого автобуса — він перетворився  на кита

А потім це поглинуло мене цілком, так, це розбило мене

Ну, він зжував мене і виплюнув за милі над землею

І я закохався в воду, яка кипіла в чашці

І я пробував кричати, але не мав пару, і саме тоді я прокинувся

Коли я прийшов в я був так розгублений, скільки я спав?

Самотності, яку я відчула саме тоді, було достатньо, щоб заплакати

Тоді я почув голос у своїй голові, запалив під собою вогонь

Там сказано: «Ваш страх обійдеться багато, але ваша мужність приходить безкоштовно»

Тож я подякував цьому маленькому острівцю, я виплив без догляду

Бо я не знаю, куди йду, але буду знати це, коли буду там

І я сподіваюся, що ніхто не сумує за мною у мому рідному місті

Бо ми завжди будемо разом, навіть якщо мене немає поруч

І море кружляло, як балет, і співало свою ніжну пісню

Але віддалений гуркіт попередив мене, що так буде недовго

Тож я вимовив і сказав уночі: «Це життя не тільки моє

Я просто ваш скромний пасажир, і я довіряю вашому великому дизайну»

Мало-помалу хмари просунулися, і краплі дощу, хитаючись, увійшли

І хвилі вишикувалися по дві, бо скоро почнеться шоу

І блискавки розривали небо, наче акули, які пропустили їсти

І вітер піднявся так сильний і холодний, як сталева стіна

Тоді раптом море внизу підняло мене на милю у висоту

Коли це кинуло мене на дно океану, я почула відповідь ночі:

«Ну, бачиш, мій скромний пасажир

Смуток, який я відчуваю?

Бо я не знаю, де ти належиш

І я не хочу це колесо»