Music Hall - Dominique A

De grands cieux gris inquiets

Clouent le jour baln?

aire au sol.

L’homme avance parmi les dunes

Il chemine en se balan?

ant

Il se souvient du Music Hall

Du long couloir en entonnoir

O?

la foule se d?

vidait

Les robes ne tenant qu'?

un fil

Et le trottoir mouill?, mouill?.

Il avance parmi les dunes

Gomina battue par le vent

Il pense qu’il est huit heures du soir

Et qu’il circule dans le couloir

O?

les?

paules bruissent en glissant

La foule se place au coeur des dunes

La mer applaudit bruyamment.

«Tu ne sais pas lui dire adieu «Lui a-t-elle dit hier au soir

«Tu n’verras pas si je pars

Ma route ne passe pas par tes yeux

Dans ta t?

te, c’est huit heures du soir

A jamais, ici ou ailleurs

C’est le velours du grand couloir

Qu’on trouverait, si on t’ouvrait le c?

ur «.

Au Casino qui toise les dunes

S'?veillent les machines, hoquetant,

Quelques orphelins de la lune

S’att?lent d?

j?

consciencieusement

A cumuler de l’infortune

Un grand caf?

serr?

l’attend

Pr?

s des machines qui cliqu?

tent

En entrant, il voit la moquette

Et il voit des lumi?

res d’avant.

«Tu ne sais pas leur dire adieu

Ni?

ces grandes lettres rouges

Ni au d?

sordre des entractes

Ni aux rideaux qui vont flottant

Tu te souviens du Music Hall

De rires et de gorges serr?

es Et du froissement des?

paules

Et dehors, le trottoir mouill?

«.

Boulevard maritime, la maison

Au c?

ur d’autres maisons muettes

Bouches closes une fois l'?t?

pass?

La table mise, la femme fluette

L’assiette qu’il n’y a qu'?

r?

chauffer

Et l’hier soir qui vibre encore

Des quelques v?

rit?s brass?

es Il lui pardonne sans un effort

C'?tait trop vrai pour le toucher.

Ils s’embrassent, elle part travailler

Elle a le pardon du fant?

me Et l’espoir ind?

boulonn?

Велике сіре неспокійне небо

Завершити день?

площа підлоги.

Чоловік просувається серед дюн

Він ходить хитаючись?

мураха

Він пам’ятає Мюзик Хол

З довгого воронкового коридору

куди?

натовп відвертається

спорожнений

Сукні тільки тримає?

дріт

А тротуар мокрий, мокрий?

Він просувається серед дюн

Вітряна Гоміна

Він думає, що восьма вечора

І він йде коридором

куди?

на?

плечі шелестять, коли ковзають

Натовп відбувається в самому центрі дюн

Голосно заплескало море.

«Ти не знаєш, як з ним попрощатися», — сказала вона йому минулої ночі

«Ви не побачите, якщо я піду

Моя дорога не проходить через твої очі

У вашому т?

ти, восьма година вечора

Назавжди, тут чи деінде

Це оксамит великого залу

Що б ми знайшли, якби відкрили ваш c?

ур".

У казино, яке дивиться вниз на дюни

Машини прокидаються, задихаючись,

Деякі сироти місяця

Прагне до

я

сумлінно

Накопичувати нещастя

Велике кафе?

туго?

чекає на нього

Pr?

чи машини, які клацають?

намет

Увійшовши, він бачить килим

І він бачить вогні?

залишатися попереду.

«Ви не знаєте, як з ними попрощатися

Ні те, ні інше?

ці великі червоні літери

Ні до d?

порядок перерв

Ані до штор, що розвіюються

Пам'ятаєте Мюзик Хол

Сміх і тісне горло?

es А від шелесту?

плечі

А надворі мокрий тротуар?

“.

Бульвар Морський, будинок

На серці

твої інші тупі будинки

Роти закриті раз?

пройти?

Набір столу, струнка жінка

Тарілка, яка є тільки?

r?

тепла

А минулої ночі це все ще вібрує

З небагатьох v?

rit?s заварений?

es Він прощає їй без зусиль

Це було занадто реально, щоб торкатися.

Цілуються, вона йде на роботу

Вона має прощення дитини?

мені І сподіватися інд?

прикручений?