L'Océan - Dominique A

On l’entendait de loin s'écraser contre terre

Ecumer de colère d'être ainsi rejeté

Au pied de pauvres dunes, sur d’indignes rochers

Lui pourtant si puissant, pourtant si volontaire

On courait sur les dunes et il apparaissait

Et parfois il daignait nous couvrir d'écume

Un de ces jours bleu gris où sa colère montait

Contre la terre et les humeurs bde la lune

L’océan

Il n’en finissait pas comme la vie lointaine

Qu’on aurait quand plus tard il faudrait être vieux

Il n’en finissait pas comme les mille semaines

Quand septembre passait et s'éteignaient tous les feux

Les feux que l’eau salée attisait en nous-mêmes

Que les enfants d’Eole entretenaient furieux

Cette douce violence qui nous brûlait les yeux

Dès qu’on entrait en lui et qu’il noyait nos peines

L’océan

Si ma ligne de vie venait à se casser

J’aimerais pour finir avoir encore le temps

De monter sur la dune et le voir écumer

J’aimerais pour finir regarder l’océan

Comme lorsque l’on courait et qu’il apparaissait

Et qu’on criait de joie, ivres de sa colère

On ne le craignait pas et nous en étions fiers

C'était la même colère qui en nous s'élevait

L’océan

(Merci à S de Seraincourt pour cettes paroles)

Здалеку ми чули, як він падає на землю

Піна від гніву через те, що вас відкинули

Біля підніжжя бідних дюн, на негідних скелях

Він все-таки такий могутній, але такий вольовий

Ми бігали по дюнах, і воно з’явилося

А інколи він благоволював обклеїти нас піною

Один із тих блакитно-сірих днів, коли її гнів наростав

Проти землі і настроїв місяця

Океан

Скінчилося не так, як далеке життя

Те, що ми будемо мати, коли пізніше ми повинні бути старими

Це закінчилося не так, як тисяча тижнів

Коли пройшов вересень і погасло все світло

Вогонь, який розпалювала солона вода в нас самих

Що діти Еола були в гніві

Це солодке насильство, яке палило нам очі

Як тільки ми увійшли в нього, і він потопив наші печалі

Океан

Якби мій рятувальний шнур розірвався

Я хотів би встигнути закінчити

Щоб їздити по дюні й спостерігати, як вона катається

Я хотів би в кінці подивитися на океан

Як коли ми побігли і воно з'явилося

І ми плакали від радості, п'яні від його злості

Ми цього не боялися і пишалися цим

Це був той самий гнів, що піднявся в нас

Океан

(Спасибі S de Serancourt за ці тексти)