Ветер - Длина Дыхания, Сергей Клевенский

Жаль, что времена

Разбросали нас по разным клеткам

Ты был черной стрелой,

А я белым ветром.

На вечном огне

Догорают секунды прощанья

Усталый взор

Ищет молча признанья.

Назови меня ветром…

Крик судьбы

Разбудил голос мыслей сознанья

Так малы

Крохи мира познанья

Осенний бой

Развеял братские узы

Как будто б все не со мной.

Назови меня ветром…

Столько душ

Потерялось в лабиринтах учений

Кто из нас

Не поддался соблазну сомений

Всюду Бог, считаться нет смысла.

Может, лучше споём?

Назови меня ветром

Птицы, парящие над ооблаками

Ветром,

рвущим паруса кораблей в океане

Ветром

Разметавшем листву на поляне

Ветром,

ураганом, устремившемся в дали…

Назову тебя ветром

Птицы, парящие над облаками

Ветром,

рвущем паруса кораблей в океане.

Разметавшем листву на поляне

Ветром,

Ураганом устремившемся в дали…

Шкода, що часи

Розкидали нас по різних клітинах

Ти був чорною стрілою,

А я білим вітром.

На вічному вогні

Догоряють секунди прощання

Втомлений погляд

Шукає мовчки зізнання.

Назви мене вітром.

Крик долі

Розбудив голос думок свідомості

Так малі

Крихітки світу пізнання

Осінній бій

Розвіяв братські узи

Начебто б все не зі мною.

Назви мене вітром.

Стільки душ

Втрачено в лабіринтах навчань

Хто з нас

Не піддався спокусі сумнівів

Усюди Бог, рахуватися немає сенсу.

Може, краще заспіваємо?

Назви мене вітром

Птахи, що ширяють над облаками

Вітром,

що рве вітрила кораблів в океані

Вітром

Розметавши листя на поляні

Вітром,

ураганом, що спрямувався в далі…

Назву тебе вітром

Птахи, що ширяють над хмарами

Вітром,

що рве вітрила кораблів в океані.

Розметавши листя на поляні

Вітром,

Ураганом, що спрямувався в далі…