Медведь и лисица - Детское издательство «Елена»

Жили-были медведь и лиса.

У медведя в избе на чердаке была припасена кадушка меда.

Узнала про это лиса, и очень захотелось ей до меда добраться.

Думала она, думала, да вот что придумала.

Пришла к медведевой избе, стала на пороге и просится:

- Медведюшка!

Изба у меня старая, крыша прохудилась,

печка развалилась, пусти меня к себе ночевать.

Медведь не стал её гнать, говорит:

- Хорошо, лиса, заходи, переночуй.

Вот легли они спать.

Лиса лежит да хвостиком вертит, думает,

как ей до мёду добраться.

Только медведь заснул, а лиса

тук-тук хвостом.

Медведь спрашивает:

- Слышь, лиса, вроде стучится кто-то.

Лиса ему отвечает:

- А это за мной пришли.

В соседней деревне ребёночек родился,

меня зовут ему имя выбирать.

- Так сходи, если зовут.

А лисе только этого и надо.

Она дверью нарочно хлопнула,

как будто ушла, а сама прямиком на чердак, кадушку с мёдом

нашла и давай мёд сверху слизывать.

Наелась, воротилась

и легла медведю под бок.

Медведь заворочался и спрашивает:

- Лиса, а лиса.

Как ребёночка-то как назвали?

- Сверхукадушечком.

- Ааа, хорошее имечко.

На другую ночь медведь да лиса снова легли спать.

Только медведь заснул,

а лиса опять тук-тук-тук хвостом.

Медведь спрашивает:

- Слышишь, лиса, опять стучится кто-то.

- А это опять за мной пришли, в соседней деревне ребёночек родился,

меня зовут ему имя выбирать.

- Так сходи, если зовут.

А лисе только этого и надо.

Она прямиком на чердак и до половины

мёд в кадушке поела.

Наелась, воротилась и легла медведю под бок.

Медведь заворочался, спрашивает:

- Лиса, а лиса, как ребёночка-то назвали?

- Половиночком.

- Это имечко ещё лучше.

На третью ночь медведь да лиса снова легли спать, и опять,

только медведь заснул, а лиса тук-тук-тук хвостом.

Медведь спрашивает:

- Слышь, лиса, и опять стучится кто-то.

- И опять за мной пришли.

В соседней деревне ребёночек родился,

меня зовут ему имя выбирать.

- Так сходи, если зовут.

Только быстрей возвращайся, я блины хочу печь.

- Я скоро обернусь.

А сама на чердак и доела кадушку с мёдом.

Всё выскребла.

Воротилась,

а медведь спрашивает:

- Лиса, а лиса, как ребёночка-то назвали?

- Поскрёбышком.

- Это имечко лучше всех.

Ну, а теперь пора вставать блины печь.

Напёк медведь блинов и полез на чердак за мёдом, а мёду-то в кадушке и нет.

Медведь разозлился, говорит лисе:

- Это ты, лиса, мёд съела, больше некому.

- Нет, медведь, я твой мёд в глаза не видывала, и где он у тебя лежит, не ведовала.

Да ты, верно, сам его съел, а на меня говоришь.

А медведь ей не верит.

Тогда лиса и говорит:

- Давай дознаваться, кто съел мёд.

Ляжем-ка на солнышке вверх животом,

у кого мёд вытопится, тот значит его и поел.

Легли они на солнышке.

Медведь и уснул.

А лиса скорее к кадушке.

На самом донышке немного мёду нашла, медведю на живот намазала и давай

его будить:

- Медведь, медведь, просыпайся, смотри!

Мёд-то у тебя на животе вытопился.

Значит, ты его и съел.

Медведь смотрит - на животе мёд.

Значит, думает, и, правда, я его поел.

Так лисе и поверил.

Жили-були ведмідь та лисиця.

У ведмедя в хаті на горищі була припасована діжка меду.

Дізналася про це лисиця, і дуже захотілося їй до меду дістатись.

Думала вона, думала, та ось що вигадала.

Прийшла до ведмедової хати, стала на порозі і проситься:

- Ведмедюшко!

Хата у мене стара, дах схуд,

грубка розвалилася, пусти мене до себе ночувати.

Ведмідь не став її гнати, каже:

- Добре, лисице, заходь, переночуй.

От лягли вони спати.

Лисиця лежить та хвостиком крутить, думає,

як їй до меду дістатись.

Тільки ведмідь заснув, а лисиця

тук-тук хвостом.

Ведмідь запитує:

- Чуєш, лисице, начебто стукає хтось.

Лисиця йому відповідає:

– А це за мною прийшли.

У сусідньому селі дитина народилася,

мене звуть ім'я його вибирати.

- То йди, якщо звуть.

А лисиці тільки цього й треба.

Вона дверима навмисне грюкнула,

ніби пішла, а сама прямо на горище, кадушку з медом

знайшла і давай мед зверху злизувати.

Наїлася, вернулася

і лягла ведмедеві під бік.

Ведмідь заворушився і запитує:

- Лисиця, а лисиця.

Як дитинку як назвали?

- Надверхадушечком.

- Ааа, гарне імечко.

Другої ночі ведмідь та лисиця знову лягли спати.

Тільки ведмідь заснув,

а лисиця знову тук-тук-тук хвостом.

Ведмідь запитує:

- Чуєш, лисице, знову стукає хтось.

- А це знову за мною прийшли, в сусідньому селі дитина народилася,

мене звуть ім'я його вибирати.

- То йди, якщо звуть.

А лисиці тільки цього й треба.

Вона прямо на горище і до половини

мед у кадушці поїла.

Наїлася, вернулася і лягла ведмедеві під бік.

Ведмідь закрутився, питає:

- Лисиця, а лисиця, як дитинку назвали?

- Половиночком.

- Це імечко ще краще.

На третю ніч ведмідь та лисиця знову лягли спати, і знову,

тільки ведмідь заснув, а лисиця тук-тук-тук хвостом.

Ведмідь запитує:

- Чуєш, лисице, і знову стукає хтось.

– І знову за мною прийшли.

У сусідньому селі дитина народилася,

мене звуть ім'я його вибирати.

- То йди, якщо звуть.

Тільки швидше повертайся, я млинці хочу пекти.

- Я скоро обернуся.

А сама на горище і доїла кадушку з медом.

Все вискребла.

Вернулася,

а ведмідь питає:

- Лисиця, а лисиця, як дитинку назвали?

- Поскрибишком.

- Це імечко найкраще.

Ну, а тепер настав час вставати млинці пекти.

Напек ведмідь млинців і поліз на горище за медом, а меду в діжці і немає.

Ведмідь розсердився, каже лисиці:

- Це ти, лисице, мед з'їла, більше нікому.

- Ні, ведмідь, я твій мед в очі не бачила, і де він у тебе лежить, не знала.

Та ти, мабуть, сам його з'їв, а на мене кажеш.

А ведмідь їй не вірить.

Тоді лисиця й каже:

- Давай дізнаватись, хто з'їв мед.

Ляжемо на сонечку вгору животом,

у кого мед витопиться, той, значить, його і поїв.

Лігли вони на сонечку.

Ведмідь і заснув.

А лисиця скоріше до діжки.

На самому денці трохи меду знайшла, ведмедеві на живіт намазала і давай

його будити:

- Ведмідь, ведмідь, прокидайся, дивись!

Мед у тебе на животі витопився.

Виходить, ти його і з'їв.

Ведмідь дивиться – на животі мед.

Значить, думає, і справді, я його поїв.

Так лисиці й повірив.