Разрушенный храм - Демо

Осколки сна, поздняя весна,

Из закрытых глаз два ручья серебра.

Твоя черта подо мной прошла,

Я её сама разорвать не смогла.

Растворяясь в пространстве, я увижу

Каплю света в твоей руке.

Эту боль я оставлю себе,

Подчиняясь странной игре.

Мне не хочется думать, не хочется знать,

Как могли мы с тобой своё счастье проспать,

Уничтожить любовь, превратив её в хлам,

И бросить к ногам, как разрушенный храм.

Вся жизнь моя осень и зима,

Боль с тобой пришла, пустотой замела.

Ты так хотел, чтоб твоей была,

Но в сердце лёд, лишь кусочками льда.

Пробуждая сознанье, я услышу

Голос страха в своей судьбе.

Осколки сну, пізня весна,

Із заплющених очей два струмки срібла.

Твоя риса піді мною пройшла,

Я сама її розірвати не змогла.

Розчиняючись у просторі, я побачу

Краплю світла у твоїй руці.

Цей біль я залишу собі,

Підкоряючись дивній грі.

Мені не хочеться думати, не хочеться знати,

Як могли ми з тобою своє щастя проспати,

Знищити кохання, перетворивши його в хлам,

І кинути до ног, як зруйнований храм.

Все життя моя осінь і зима,

Біль з тобою прийшов, порожнечею заміло.

Ти так хотів, щоб твоєю була,

Але в серці лід, лише шматочками льоду.

Пробуджуючи свідомість, я почую

Голос страху у своїй долі.