The Shrine of Mad Laughter - Deathspell Omega

A sensation of everlasting rot and those frantic wails, no, it is not a fall

into

The abyss, the defiance of descent, a coronation beyond liberty and slavery;

The cry of woe and deliverance exudes a flame, evasive as sound and ether:

An instant of collusion with death, without hope nor prospect, yet it is a

World below and above and in all eternity, a gift of fever, the wind of death

That sustains the life in me, yes, the lightness of hovering in permanent

Anguish;

I dared to borrow those words, to articulate them and to savour

Their turpitude, as I beheld the shrine of mad laughter

The limit is crossed with a weary horror: hope seemed a respect which fatigue

grants to the necessity of the world

As if Death was dashed onto the death within, a violent thrust stealing the

light of the eyes, a ray of darkness, a negation, the bread of bitterness that

ignites neither devotion nor fervour;

resplendent nothingness!

make all things

appear with clarity, ruined in the flame of repudiation, in the flame of God!

Interwoven joy and confusion, a stabbing confusion, asphyxiation from within,

yet I gained this certitude: malediction, degradation, sown in me like seeds,

now belonged to death, in harbouring a desire for the hideous, I was beckoning

to death.

Insatiable combustion, expand, this body is the vessel of grace!

The idea of God is pale next to that of perdition, but of this I could have no

inkling in advance

Відчуття вічної гнилі та ці шалені крики, ні, це не падіння

в

Безодня, непокора походження, коронація поза свободою та рабством;

Крик горя й визволення виділяє полум’я, уникне, як звук та ефір:

Миттєвий змову зі смертю, без надії та перспективи, але це 

Світ внизу і вгорі і в усій вічності, дар гарячки, вітер смерті

Це підтримує життя в мені, так, легкість витання в постійності

Туга;

Я наважився запозичити ці слова, сформулювати їх і насолодитися

Їхня безтурботність, коли я бачив святиню божевільного сміху

Межа переступає з втомленим жахом: надія здавалась повагою, яку втому

дарує потребу світу

Наче Смерть кинулася на смерть всередині, сильний поштовх, що вкрав

світло очей, промінь темряви, заперечення, хліб гіркоти, який

не запалює ні відданості, ні запалу;

чудове ніщо!

зробити всі речі

з’являйся з ясністю, зруйнований у полум’ї зречення, у полум’ї Божому!

Переплетені радість і розгубленість, пронизливе сум’яття, задуха зсередини,

але я здобув цю впевненість: прокляття, приниження, посіяні в мені як насіння,

тепер належав смерті, таячи бажання до жахливого, я манив

до смерті.

Ненаситне горіння, розширюйся, це тіло — посудина благодаті!

Ідея Бога бліда поруч із ідеєю загибелі, але я не міг знати про це

завчасно