The Repellent Scars of Abandon and Election - Deathspell Omega

The feeling of destroying the capacity for inward peace, an insane dance

With the angels of innocence amidst thorns and in frenzy, the warmth of A divine blessing, a daringness which prevailed over any imaginable fear

Hovering on the brink of a voluntary act of contrition, but soon all pales

Besides the cry this shattering truth wrests from all fellow men, there is More to it than suffering and sounds of suffering, it is a process that only

The extinction of a divine soul could terminate.

The eye can outstare neither

The sun, nor death… If I sought God it was in delirium and in the delight of Temptation.

The idea of Salvation comes, I believe, from one whom suffering breaks

Apart.

He who masters it, on the contrary, needs to be broken, to proceed

On the path towards the rupture.

Nothing of what man can know, to this end, could be evaded without

Degradation, without sin, — is it no burden to bear the repellent scars of Abandon, of election?- it leaves but a state of supplication and deserted

Expanses, an absorption into despair.

The existence of things cannot enclose

The death which it brings to me;

the existence is itself projected into my Death, and it is my death which encloses it.

Am I deranged?

Over and above

Quietism!

Nurtured by the multitude of man’s misfortune, a thousand halos

Like torches in the night of the spirit, a thousand traps, pitalls of brimstone

And the empty sky, prostrated face against the earth in frantic laughter…

I was beyond withstanding my own ignominy.

I invoked it and blessed it.

I progressed ever further into vileness and degradation.

Am I resurging,

Intact, out of infamy?

Відчуття знищення здатності до внутрішнього спокою, божевільний танець

З ангелами невинності серед тернів і в шаленстві, тепло Божого благословення, зміливість, яка переважала будь-який страх, який можна уявити

Витає на межі добровільного акту розкаяння, але незабаром все блідне

Окрім крику, який ця нищівна правда вириває з усіх ближніх, це більше ніж страждання та звуки страждання, це процес, який лише

Вимирання божественної душі може закінчитися.

Око не може викрити ні того, ні іншого

Сонце, ані смерть… Якщо я шукав Бога, то було в маренні та задоволенні Спокуси.

Я вірю, що ідея спасіння походить від того, кого страждання ламає

окремо.

Навпаки, того, хто оволодів нею, потрібно зламати, щоб продовжити

На шляху до розриву.

Нічого з того, що людина може знати, без цього не можна було б уникнути

Деградація, без гріха, — — це не тягар нести відворотні шрами Відмови, виборів? — це залишає лише стан благання та пустелі

Простори, поглинення відчаєм.

Існування речей не може обмежити

Смерть, яку це несе мені;

існування саме проектується в мою смерть, і сама моя смерть охоплює його.

Я з розуму?

Понад і вище

Квітність!

Виплеканий множинністю людського нещастя, тисяча ореолів

Як смолоскипи в ночі духу, тисяча пасток, піталів із сірки

І порожнє небо, розкинуте обличчя до землі в шаленому сміху…

Я не витримав власного ганьби.

Я закликав його і благословив його.

Я все далі прогресував у підлості та деградації.

Я відроджуюся,

Цілим, із ганьби?