Onward Where Most With Ravin I May Meet - Deathspell Omega

In secretest conveyance, I say

Forfeit all tongues to Death as hitherto

They maintained the memory of the prime Architect

And welcome instead, with yells and hysteria

The language, mockery of the Logos

That tastes bitter ashes alike

And mimics exploding hiss

By repetition, incantation and privation of the psyche

Thou shalt summon words that to the mind are bane

And forevermore close your soul to the heavenly stars

You may lament aloud:

Dawn shall henceforth rise within a suffocating tomb

Among all carnage present and past

Only one grave matters

Hollow and hopelessly out of reach

The Grave of Singularity

Over which weeps the Mother of All

Saddened unto Death

The further the abasement of Man, the more

He thinks of himself as angelic throng

Just and saintly!

Thou shalt celebrate the unquestionable perfection

Of this world without end

In which Life faces dissolution

With ceaseless Prayers, degenerate Song

And obsequious discipline

For thy flesh is nothing

But a receptacle for Law ironclad

Ever since thy volition sunk

Into the deepest of Abysses!

Thou shalt accept thy Revelation

As your beginning and your end

All other things you are to abjure with spite!

What thy Lord commands with repulsive voice

Tolerates neither addition nor love, nor faith

Only prevenient submission and servitude

To the utmost limits of the fearful self!

Thou shalt reap lush reward

For taking that solemn oath…

Thy heart shall breed the larvae of plagues

And depletion will complement dearth

In thy hapless pursuit of a merciful void

See?

Thy faith is not void of wonders!

O Father!

Intros!

Witness thou anon!

The rotten splendor of what once was thy realm

Now shivering at the black threshold of the grave

Deprived of the compass of duality

Hence wretched and drowning in tenfold confusion

Death, adorned with refined rags

Parades endlessly in a mimicry of Life

As innumerable crowds flagellate themselves

In delirious adoration

The malformed progeny of Sin and Virtue

Reeks of such outrage to the Universe

That even Titans flee submerged with nausea

Lacking the strength to face this crime

Which contains all crimes as one!

Я кажу, що в найтаємнішій передачі

Відмовтеся від усіх мов на смерть, як і досі

Вони зберегли пам’ять про головного архітектора

І натомість ласкаво просимо з криками та істерикою

Мова, знущання над Логосом

Це схоже на смак гіркого попелу

І імітує вибухне шипіння

Через повторення, заклинання та позбавлення психіки

Ти будеш називати слова, які для розуму є поганими

І назавжди закрийте свою душу для небесних зірок

Ви можете журитися вголос:

Відтепер світанок буде вставати в задушливій гробниці

Серед усієї бійні теперішнього і минулого

Має значення лише одна могила

Порожній і безнадійно недоступний

Могила Singularity

Над яким плаче Мати всіх

Сумний до смерті

Чим далі приниження Людини, тим більше

Він думає про себе як ангельський натовп

Справедливий і святий!

Ти будеш святкувати безсумнівну досконалість

Про цей світ без кінця

У якому Життя стикається з розпадом

З безперервними молитвами, вироджена Пісня

І порядна дисципліна

Бо твоє тіло — ніщо

Але ємність для закону залізна

З тих пір, як твоя воля впала

У найглибші безодні!

Ти приймеш своє Одкровення

Як твій початок і твій кінець

Від усього іншого ви повинні відмовлятися назло!

Те, що твій Господь наказує огидним голосом

Не терпить ні додавання, ні любові, ні віри

Лише попереджувальне підпорядкування та підневільність

До крайніх меж страхітливого себе!

Ви отримаєте пишну винагороду

За цю урочисту клятву…

Твоє серце породить личинок чуми

І виснаження доповнить нестачу

У твоїй нещасній гонитві за милосердною порожнечею

Побачити?

Твоя віра не позбавлена чудес!

О батьку!

Вступи!

Будь свідком, анон!

Гниле блиск того, що колись було твоїм царством

Тепер тремтить біля чорного порога могили

Позбавлений компаса подвійності

Тому жалюгідний і потопаючий у десятикратному сум’яні

Смерть, прикрашена витонченим клаптям

Безкінечно парадує в імікрії Життя

Як незліченні натовпи бічують себе

У маренні обожнювання

Неправильне нащадок гріха і чесноти

Пахне таким обуренням до Всесвіту

Що навіть титани тікають з нудотою

Не вистачає сил протистояти цьому злочину

У якому всі злочини як одне!