Internecine Iatrogenesis - Deathspell Omega

And yet, of worse deeds

Worse suffering must ensue:

The second and final rout

Culminates with a Silence

That bears the acrid burden of all things lost

Since thou tamest Chaos

And a much heavier burden still

For all things that perished unborn

For none of the New Souls was found worthy

To partake and witness

Even the soil turned frigid in a world

Made torrid by scorching heat

Thou who are the End of All, behold!

To whom belong the faces

Eyes and knees of the elderly

The women and the children

All that walks and crawls?

All belong to you!

Nothing more remains

-But heaven!

One arrow, anointed in the balm

Of Internecine Iatrogenesis, shall suffice!

Towards the Dawn, towards the south

Towards the melancholy west

And towards the North I cry:

Onward where most with ravin I may meet!

The firmament sheds scarlet tears

Dazzled by this horrendous pyre of a world

A brazen Holocaust, brighter than a hundred suns

That slowly consumes God and Man

Trembling beside one another

Both bemoaning what could have been

What should have been

Yet their accusing voices sing the sound of discord

On which I feast with my baneful maw

In eternal hunger

А втім, гірших вчинків

Повинні виникнути гірші страждання:

Другий і останній розгром

Кульмінація — тиша

Це несе тяжкий тягар всього втраченого

Оскільки ти приборкуєш Хаос

І ще набагато важчий тягар

За все, що загинуло ненародженим

Бо жодна з Нових Душ не була визнана гідною

Щоб брати участь і свідчити

Навіть ґрунт став холодним у світі

Розжарюється від спеки

Ти, що є Кінець Усього, ось!

кому належать обличчя

Очі та коліна літніх людей

Жінки і діти

Усе, що ходить і повзає?

Усе належить вам!

Більше нічого не залишається

- Але рай!

Одна стріла, намащена бальзамом

Міжусобного ятрогенезу, буде достатньо!

До Світанку, на південь

У бік меланхолійного заходу

І на північ я кричу:

Вперед, куди найбільше з ravin я можу зустріти!

Небесний небеса проливає червоні сльози

Зачарований цим жахливим вогнищем світу

Нахабний Голокост, яскравіший за сотню сонць

Це повільно поглинає Бога і Людину

Тремтять один біля одного

Обидва оплакують те, що могло бути

Що мало бути

Проте їхні звинувачуючі голоси співають звук розбрату

Яким я бенкетую зі своєю згубною пащею

У вічному голоді