Ireland - David Wilcox

Someday I’ll sing in Ireland.

I’ve dreamed it for so long

The motherland of balladeers and home to orphan songs

Where someone who loves music can feel like they belong

I’ll see those ways before these days are gone

When I was a kid in Cleveland, music got me through

I sang my songs to give me hope, and now it’s what I do

Some have called me a troubadour, as if the word was new

A thousand years of history breaking through

From far across the ocean, on that midwestern plain

My ballads and my story songs long for whence they came

It feels like finding family, though I have no Irish name

My heart is here in ways I can’t explain

The man who made my old guitar formed it on these shores

From trees that whispered in the wind two hundred years before

There’s stories that the forest knows, and places to explore

I’ll bring that wood back home to there once more

I’ll find the pubs where people sing, I’ll listen to the bands

I’ll walk those busy city streets, and see it all first hand

Guitar case on the sidewalk where the singers make their stand

I’ll sing my songs on their own family land

'Course I know so much has changed.

The future’s come to stay

Show me life the way it is, not some Paddy’s day cliché

I’ll offer up my songs to you, and we’ll see the way they play

My orphan children may get turned away

But still I’ll show them where they’re from.

It’s not just history

I’ll speak the words of poets gone: my music’s ancestry

We’ll hear the voice of Ireland in the wind beside the sea

In waves of music far as I can see

The voice of every poet singing free:

Singing bring your orphan children home — to me

Колись я буду співати в Ірландії.

Я так довго мріяв про це

Батьківщина баладистів і дім сирітських пісень

Де хтось, хто любить музику, може відчути себе належним

Я побачу ці способи, перш ніж ці дні минуть

Коли я був дитиною в Клівленді, музика захопила мене

Я співав свої пісні, щоб дати мені надію, і тепер це те, що я роблю

Деякі називали мене трубадуром, ніби це слово було новим

Тисяча років історії, що проривається

Далеко за океаном, на тій середньозахідній рівнині

Мої балади та мої пісні-історії прагнуть дізнатися, звідки вони прийшли

Таке відчуття, ніби я знайшов сім’ю, хоча в мене немає ірландського імені

Моє серце тут, як я не можу пояснити

Чоловік, який зробив мою стару гітару, сформував її на цих берегах

Від дерев, які шепотіли на вітрі двісті років тому

Є історії, які знає ліс, і місця, які варто дослідити

Я знову привезу ту деревину додому

Я знайду паби, де люди співають, я послухаю гурти

Я пройдуся цими жвавими міськими вулицями й побачу все це на власні очі

Футляр для гітари на тротуарі, де стоять співаки

Заспіваю свої пісні на рідній землі

«Звичайно, я знаю, що так багато змінилося.

Майбутнє прийшло, щоб залишитися

Покажіть мені життя таким, яке воно є, а не якісь кліше Педді

Я запропоную тобі свої пісні, і ми побачимо, як вони гратимуть

Моїм дітям-сиротам можуть відмовити

Але все одно я покажу їм, звідки вони.

Це не просто історія

Я буду говорити словами поетів, що пішли: моє музичне походження

Ми почуємо голос Ірландії у вітрі біля моря

У хвилях музики, наскільки я бачу

Голос кожного поета, який співає вільно:

Співом принесіть своїх дітей-сиріт додому — до мене