Staub - Das Ich

Am Abend wenn die Glocken Frieden louten

Folg ich der Vegel wundervollen Flugen

Die lang geschart gleich frommen Pilgerzugen

Entschwinden in den herbstlich klaren Weiten

Hindwandelnd durch den dommervollen Garten

Troum ich nach ihren hellern Geschicken

Und fuhl der Stunden weiser kaum mehr rucken

So folg ich uber Wolken ihren Fahrten

Da macht ein Hauch mich von Verfall erzittern

Die Amsel klagt in den entlaubten Zweigen

Es schwankt der rote Wein an rostigen Gittern

Indes wie blasser Kinder Todesreigen

Um dunkle Brunnenronder die verwittern

Im Wind sich frestelnd blaue Astern neigen

(George Trakl)

Увечері, коли дзвони дзвонять, мир

Стежу за птахами чудовими польотами

Довго стікалися, як побожні паломництва

Зникнути в ясних, осінніх просторах

Прогулюючись похмурим садом

Я мрію про її світліші долі

І я майже не відчував тягу мудріших годин

Тому я стежу за їхніми подорожами над хмарами

Дотик тління змушує мене тремтіти

Голе дрізд у безлистих гілках

Червоне вино гойдається на іржавих брусках

А тим часом, як бліді діти, танець смерті

Навколо темні круглі фонтани, що вивітрюються

Сині айстри, нахилившись на вітрі, тремтять

(Джордж Тракл)