Cabaret - Das Ich

Der Vorhang neigt sich nun dem Ende, der Tag strebt nach Erlösung

Soll leid uns tun nicht diese Narbe, Vergangenheit der alten Zeit

Soll Freund und Laster uns egal, und Hochmut lange schon vergessen

Wenn wir verlassen dies Theater, uns wieder finden im Alltagsfluss

Denken wir zurück nur, ab und zu oder schau’n uns uns’re Hände an,

wie kräftig wandelbar gebaut

So werden wir uns geistig wiederseh’n

Doch wer weiß… Doch wer weiß, ob das real

Ob wir nicht doch ein Teil nur sind, eines fremden Kindes Traum

Eine ungewollte Laune der Natur, am Ende einer Nabelschnur

Das Zuchtvieh auf dem Gottesacker, am Wegesrand zum Menschenschlächter

Ein sterbend' Drache im Höllenkäfig, zur Zierde in des Jägers Hort

Wir sind verdammt, uns’re Welt ist nur ein Traum

Wir sind verdammt, unser Traum ist Ironie

Зараз завіса закривається, день прагне до порятунку

Хіба нам не повинно бути шкода цього шраму, минулого минулого

Хіба не треба дбати про друзів і пороки, і давно забуту зарозумілість?

Коли ми покидаємо цей театр, ми знову опиняємося в руслі повсякденного життя

Давайте час від часу подумаємо або подивімося на свої руки

наскільки потужно створений для змін

Тож ми знову зустрінемось духовно

Але хто знає... Але хто знає, чи це правда

Чи ми не лише частина, мрія незнайомої дитини

Небажана примха природи, на кінці пуповини

Племінна худоба на Gottesacker, по дорозі до м'ясника

Вмираючий дракон у клітці пекла, для прикраси в скарбі мисливця

Ми прокляті, наш світ – це лише сон

Ми прокляті, наша мрія — іронія