This Was Pompeii - Dar Williams

I am thinking about the woman in a century of peace

On a bright mosaic she is washing on her knees

And she looks up at the black sky beyond the mountain tall

She says, «Oh good, the rain is finally going to fall today.»

This was Pompeii.

And everyone has memories of the night that melted stone

The neighbour’s nightgown, the screaming on the phone

And the tired man at the station says, «We can’t tell who’s alive

All we ever know is that the tourists survive.»

«Tra la, tra la,"they say, they say

«Let's Go Pompeii.»

And as for my own kingdom, not a table leg was charred

I simple lost my kindgom cos I held it much too hard

Once I had a sadness, the sadness turned to trust

The trust turned into ashes and to lawyers and dust

A century, a day

This was Pompeii.

Я думаю про жінку за століття миру

На яскравій мозаїці вона умивається на колінах

І вона дивиться на чорне небо за високою горою

Вона каже: «О, добре, сьогодні нарешті піде дощ».

Це були Помпеї.

І у всіх є спогади про ніч, коли розтанув камінь

Нічна сорочка сусіда, крик по телефону

А втомлений чоловік на вокзалі каже: «Ми не можемо сказати, хто живий

Все, що ми коли-небудь знаємо, — це те, що туристи виживають».

«Тра ля, тра ля», кажуть, кажуть

«Поїхали Помпеї».

А що стосується мого власного королівства, то жодна ніжка столу не обгоріла

Я просто втратив своє родіння, бо втримався занадто важко

Як тільки я виник смуток, смуток перетворився на довіру

Довіра перетворилася на попіл, на адвокатів і прах

Століття, день

Це були Помпеї.