Soft Rain - Damien Dempsey

I’m half feral out here on the edge of the city

The dark of the country flirts and entices me

But I’m drawn to the flame of Anna Livia’s domain

Like a moth to the light to the city at night

I see the bus coming and I take off running

'Cause I can’t stand to wait half an hour in this head space

I’m heading for them concrete cliffs

Under neon moons keep about you your wits

I scribbling away on the journey into town

The bay and the hills are smoothing out my frown

Any a realise that the pen, it is mightier than the sword

And a punch never hurt near as much as a bad word

The pretty big houses, off to the right

They look so all alone

I wonder if their occupants are happy

Status doesn’t love you, and money won’t phone

The bus pulls up on old Malborough Street

See the big gang with the rotten teeth

Through this concrete maze they will spend their days hunting

Powders and potions to forget regret

The Liffey cuts the city, a meandering blue vein

Ancient poetry echoes and soft rain down the lanes

I see you in the city, your face is everywhere

All of our adventures re-enacted so clear

When you coming home, my friend

To all your pals and streets again

When you coming, when you coming home, my friend

When you coming home, my friend

To all us family again

When you coming, when you coming home

To feel the soft rain sweet one day

Gentle rain is falling as I walk a golden mile

A Georgian maze of genius, intellect gone wild

A duck into a pub, into a snug, to grapple Joyce

The brown eyed barmaid is humming and she’s some voice

A few hours later, the whole place is singing

They’re following the women, her eyes shook with emotion

Every sweet note is like the last she’d ever sing

She finishes and her audience, we make the rafters ring

Different tribes they are a feast for my eyes

Deep exotic languages, guttural and ancient

The knowledge and the strength of these brand new Irish

Will temper our country, invigorate our community

Humans flow and trickle through the cuts and caves of concrete

Undercover artists paint and decorate the backstreet

Let’s walk this maze together when you get back home

I’ll cherish every minute, you’ll only be on loan

I raise a can to Brendan, on the banks of the Royal Canal

The evening sun on the water, is my beautiful pal

The sun has slipped down on this town for a thousand years

And when it rises up, out of the Irish Sea in the morning

Liverpool is yawning, a golden lane vein snakes up the Liffey to greet me

A street cleaner cheerfully winks at me

Inside me, there’s a symphony

As the sun stretches out across the black bog of Allen

Traverses the broad majestic Shannon

Creeps up the beautiful Burren, barren

Across to the mystical islands of Aran

And sprinkles gold dust over the ever young Atlantic Ocean

I’m going in, you coming?

When you coming home, my friend

To all your pals and streets again

When you coming, when you coming home, my friend

When you coming home, my friend

To all us family again

When you coming, when you coming home

To feel the soft rain sweet one day

Я наполовину дикий тут, на краю міста

Темрява країни фліртує та манить мене

Але мене приваблює полум’я доменів Анни Лівії

Як міль до світла до міста вночі

Я бачу, що автобус під’їжджає, і бігаю

Тому що я не можу чекати півгодини в цю голову

Я прямую до них на бетонні скелі

Під неоновими місяцями тримай про себе свою розумність

Я написую, подорожуючи до міста

Затока й пагорби згладжують мою нахмуреність

Будь-який усвідомлює, що перо сильніше за меч

І удар ніколи не завдає такої шкоди, як погане слово

Досить великі будинки, праворуч

Вони виглядають так самотні

Цікаво, чи задоволені їх мешканці

Статус тебе не любить, а гроші не дзвонять

Автобус зупиняється на старій вулиці Мальборо

Подивіться на велику банду з гнилими зубами

Через цей бетонний лабіринт вони будуть проводити свої дні на полюванні

Порошки та зілля, щоб забути жаль

Ліффі розрізає місто, звивиста блакитна жила

Давня поезія відлунює і тихий дощ по провулках

Я бачу тебе в місті, твоє обличчя скрізь

Усі наші пригоди відтворені так чітко

Коли ти повертаєшся додому, мій друже

Знову всім вашим друзям і вулицям

Коли ти прийдеш, коли ти прийдеш додому, мій друже

Коли ти повертаєшся додому, мій друже

Знову всім нам, родині

Коли ти прийдеш, коли прийдеш додому

Щоб одного дня відчути м’який дощ

Лагідний дощ падає, я проходжу золоту милю

Грузинський лабіринт геніального, несамовитого інтелекту

Качка в паб, у затишок, щоб схопити Джойс

Кароока буфетниця наспівує, а у неї якийсь голос

Через кілька годин усе співає

Вони стежать за жінками, її очі тремтіли від розчулення

Кожна солодка нота наче остання, яку вона коли-небудь співала

Вона закінчує, а її аудиторія, ми закликаємо крокви дзвеніти

Різні племена — це свято для моїх очей

Глибокі екзотичні мови, гортанні та стародавні

Знання та сила цих нових ірландців

Загартує нашу країну, оживить нашу громаду

Люди течуть і стікають крізь розрізи та печери бетону

Художники під прикриттям малюють і прикрашають вулицю

Давайте разом пройдемося цим лабіринтом, коли ви повернетеся додому

Я буду цінувати кожну хвилину, ти будеш лише в позиці

Я піднімаю банку до Брендана, на берегу Королівського каналу

Вечірнє сонце на воді — мій гарний друг

Сонце вже тисячу років сповзає над цим містом

А коли воно підніметься, з  Ірландського моря вранці

Ліверпуль зіхає, золота вена провулку змійує по Ліффі привітати мене

Прибиральниця весело підморгує мені

Всередині мене симфонія

Коли сонце простягається над чорним болотом Алена

Перетинає широку величну Шеннон

Підкрадається прекрасна Беррен, безплідна

Через містичні острови Аран

І сипле золотий пил над вічно молодим Атлантичним океаном

Я заходжу, ти йдеш?

Коли ти повертаєшся додому, мій друже

Знову всім вашим друзям і вулицям

Коли ти прийдеш, коли ти прийдеш додому, мій друже

Коли ти повертаєшся додому, мій друже

Знову всім нам, родині

Коли ти прийдеш, коли прийдеш додому

Щоб одного дня відчути м’який дощ