Trampled Brethren - Dälek

With uncertainty i ink my final thoughts on unlit blocks

Niggas caught on heron nods

Still at odds with false gods of archaic age

Angelic face wretched with pain ignites my flame

Your mundane daily life amazes me

Such complacency

Tattered city once brimming with life now sits abandoned

Some feel these thoughts too random

I hand them their empty heads as main coarse to DaVinci’s Last Supper

As they sit in wonder

Abundant sun pours over ald steel and bricks

Filling my aching eyes till they split

I felt my earth shift, contort, and twist

Lift heavy brow to view what happened to my tiny corner of dirt

Worthless soul too old to care

As despair builds thick amongst my people

From burnt steeples hear distant toll of bells

Ancient tongue swells as one lumbers with prenatal language

Manage a coarse throaty mumble to convey how this earth crumbles

I tumble, close to where I’ve been a million times before

Free to ignore pain which pounds at human temples

I resemble less of a man and more the dirt I tread on

The truth I fed on

To my trampled brethren

Heaven won’t accept you!

Either you or it don’t exist

Consider that a gift

As we walk through that mist filled vally

Vulnerable souls tell tales of ill proportions

Scorching RA soothing moon, soon to dim

My travels at an end, light bends to dark

Jagged crossed sticks manhandled as scripture and art

Picture your Christ as blond and blue eyed

As mine resides within confines of empty glass bottle

Robbed of youth i wobble past society and rest my head on curb of reality

If only for a nap

To grasp for that which we lack

Remain trapped in these three dimensions

Mention I once stepped past, now viewed as insane

Trained human pets scurry to cubical for food pellets

Next funeral for those who think, cause thoughts are relics

I smell this viscous odor on each face I meet

Seems humanity reached peak in 20th century

My jaded eye strains to see through a smoke-filled room

Consumed by books which speak of our past

At last begin to piece together our beginnings

With few fleeting seconds till our end

Quickly cross that bridge you bum

See what’s on the other shore

It’s lure magnetic

In our drunken minds

Poor feeble shell hoping for so much more

Left entranced by ancient dance of emptiness

Few are the blessed who feed on truth’s breast

З невизначеністю я вношу свої останні думки щодо неосвітлених блоків

Ніггери спіймані на кивках чаплі

Все ще в протиріччі з фальшивими богами архаїчної епохи

Ангельське обличчя, жалюгідне від болю, запалює моє полум’я

Ваше повсякденне життя мене вражає

Така самовдоволення

Пошарпане місто, колись наповнене життям, тепер сидить занедбаним

Деякі вважають ці думки занадто випадковими

Я роздаю їм їхні порожні голови, як основний грубий продукт до Таємної вечері Да Вінчі

Коли вони сидять у подиві

Рясне сонце ллє стару сталь і цеглу

Заповнюю мої болісні очі, поки вони не розійдуться

Я відчув, як моя Земля зміщується, викривляється та скручується

Підніміть важку брову, щоб побачити, що сталося з моїм крихітним куточком бруду

Нічна душа, надто стара, щоб піклуватися про неї

Коли відчай наростає серед мого народу

З спалених шпилів чути далекий дзвін дзвонів

Стародавній язик роздувається, коли людина тягнеться з допологовою мовою

Зробіть грубе горлове бормотання, щоб передати, як руйнується ця земля

Я впадаю, близько там, де я був мільйон разів раніше

Вільно ігнорувати біль, який б’є в людські скроні

Я менше схожий на чоловіка, а більше на бруд, на який ступаю

Правда, якою я харчувався

До моїх потоптаних братів

Небо тебе не прийме!

Ви або не існуєте

Вважайте це подарунком

Коли ми проходимо крізь туман, наповнений долиною

Вразливі душі розповідають казки поганих розмірів

Пекучий РА, заспокійливий місяць, незабаром згасне

Мої подорожі закінчуються, світло переходить у темряву

Зазубрені схрещені палиці, використані як писання та мистецтво

Уявіть свого Христа як блондина з блакитними очима

Оскільки моя знаходиться в межах порожньої скляної пляшки

Позбавлений молодості, я пролітаю повз суспільство і спираюся головою на обмежувач реальності

Якби тільки для подрімати

Щоб схопитися за те, чого нам не вистачає

Залишайтеся в пастці в цих трьох вимірах

Згадайте, що я колись пройшов повз, тепер вважаю божевільним

Дрессовані домашні тварини снують до кубів за харчовими гранулами

Наступний похорон для тих, хто думає, викликають думки – це реліквії

Я нючу цей в’язкий запах на кожному обличчі, яке зустрічаю

Здається, людство досягло піку в 20 столітті

Мої виснажені очі напружуються, щоб бачити крізь задимлену кімнату

Його споживають книги, які розповідають про наше минуле

Нарешті почніть об’єднувати наші початки

За кілька швидкоплинних секунд до нашого кінця

Швидко перетни цей міст, бомж

Подивіться, що на іншому березі

Це магнітна приманка

У нашому п’яному розумі

Бідний, слабкий панцир, сподіваючись на багато більше

Ліворуч, зачарований стародавнім танцем порожнечі

Небагато блаженних, які годуються грудьми правди