White Worms - Cryptopsy

It’s almost night

The clouds are streaked with violet

And the moon is bright

Banish your innocence

There is no breeze

Disquiet lurks in silence

By this place of power

Your sins must escalate

What has come before

And recurs perpetually

Is on it’s way

Cherish each atrocity

Woodland dark surroundings

Ill lit by twin beacons

A black car approaches

With two men inside it

With the right temptation

Murder needs to prompting

The man riding shotgun

Has just killed his own son

To nurture the white worms

Still and isolated

The woodframe house stands vacant

Humans that once lived here

Can no longer be found

And yet all are present

Well fed and ghastly white

In the mound of moist earth

That sits just by the road

His rigid features inexpressive

He flings his son’s blonde head upon the heap

This last act earns him his metamorphosis

For he who built the house is at the wheel

To nurture the white worms

Darkling souls, though larval

With each sin can mutate

Into something dreadful

Before dawn, you’ll pupate

And feed on innocents

Nourished by more like you

To someday haunt the aether

In obscene evolution

The house is hell

With it’s windows all agape

Through these come some worms

And they have sprouted wings

Fear is forever, the objective

To goad the rest of humanity

Into acts of pervert nature

And bring out the worm in all of us

Вже майже ніч

Хмари всіяні фіалками

І місяць яскравий

Вигнати свою невинність

Немає вітерця

Неспокій ховається в тиші

Цим місцем сили

Ваші гріхи повинні посилюватися

Що було раніше

І повторюється постійно

Вже в дорозі

Цінуйте кожне звірство

Темне оточення лісу

Погано освітлюється подвійними маяками

Наближається чорна машина

З двома чоловіками всередині

З правильною спокусою

Вбивство потребує спонукань

Чоловік їздить з рушниці

Щойно вбив власного сина

Щоб виплекати білих черв’яків

Ще й ізольовано

Дерев'яний будинок пустує

Люди, які колись тут жили

Більше не можна знайти

І все ж усі присутні

Добре ситий і жахливо білий

У купині вологої землі

Це просто біля дороги

Його жорсткі риси невиразні

Він кидає біляву голову свого сина на купу

Цей останній вчинок приносить йому свою метаморфозу

Бо за кермом той, хто збудував дім

Щоб виплекати білих черв’яків

Темні душі, хоч і личинкові

З кожним гріхом може мутувати

У щось жахливе

До світанку ви окукличетеся

І харчуватися невинними

Підживлені більшими, як ви

Щоб колись переслідувати ефір

У непристойній еволюції

Будинок — це пекло

З його вікнами все розято

Через них проходять деякі хробаки

І в них проросли крила

Страх — назавжди, мета

Щоб підбадьорити решту людства

На вчинки збоченького характеру

І вивести хробака в усіх нас