Dance With Life - Crucifix

I’ve never seen life as nothing but a ball and chain.

I’m stuck up in my silence, sleeping in the pouring rain.

I’ve never seen life as nothing but a stage for pain.

Cuz once you give and life never gives back, even the hardest of men’s hearts

fade to black…

Once they dance with life.

The mind is such a battlefield, sometimes I wonder if it’s even real.

How could anybody suffer like this?

Inside I’ve been dead for so long, broken down, praying to keep me holding on.

But knowing it’ll never change.

But I can’t even cry anymore when the fire is blowing around my eyes,

and I learn how to fly in the moment the pain is mowing through my mind.

Like I’ve never seen life…

I done been through hell on the back of a child’s eye, and I done seen enough

bloodshed to last a lifetime.

Call me crazy but there’s some things in life I’d die to not remember,

the past is no pretender it’s colder than the winter and lingers like December.

Cuz who would cry if I died tonight?

Ain’t nobody crying tonight.

It’s just me against the world as I dance with life.

Looking back on life this calloused heart just fades to black, and I can’t but

wonder how I got this far my mind intact.

Cuz every breath I breathe is life just falling through the cracks,

I’ve been given so many memories that I wish I could give back.

But giving back is more than pretending you’re gonna right your wrongs.

Pour your heart out on paper, write it down in a couple songs…

Then go right back to steady chasing down this life of sin.

OK, I admit it, I deserve this hell I’m in.

I made my bed and now I’m sleeping in the pouring rain.

The wages of sin is death and death is the bride of pain.

And pain’s the reason I hate breathing, screaming «Jesus Christ!»

But it’s this life that’s got me wishing I had never seen life.

Я ніколи не бачив життя не що інше, як м’яч і ланцюг.

Я застряг у мовчанні, сплю під проливним дощем.

Я ніколи не бачив життя ніщо інше, як сцену для болю.

Тому що одного разу ти віддаєш, а життя ніколи не повертає, навіть найжорстокіші чоловіки

Затемнення…

Колись вони танцюють з життям.

Розум — це таке поле битви, іноді я замислююся, чи вона взагалі реальна.

Як хтось міг так страждати?

Всередині я так довго був мертвий, розбитий, молився, щоб утримати мене.

Але знаючи, що це ніколи не зміниться.

Але я навіть не можу більше плакати, коли вогонь віє навколо моїх очей,

і я вчуся літати в той момент, коли біль кошує мій мозок.

Ніби я ніколи не бачив життя...

Я пройшов крізь пекло на дитячого ока, і я бачив достатньо

кровопролиття на все життя.

Називайте мене божевільним, але є в житті речі, про які я б помер, щоб не пам’ятати,

Минуле не прикидається, воно холодніше за зиму й затягується, як грудень.

Бо хто б плакав, якби я померла сьогодні ввечері?

Сьогодні ввечері ніхто не плаче.

Це просто я проти світу, як я танцюю з життям.

Озираючись назад на життя, це мозоляне серце просто чорніє, і я не можу не

дивуюсь, як я зайшов так далеко, як неушкоджений розум.

Тому що кожен вдих, яким я дихаю, — це життя, яке просто провалюється крізь тріщини,

Мені подаровано стільки спогадів, що я хотів би повернути.

Але віддача — це більше, ніж прикидатися, що ви виправляєте свої помилки.

Вилийте своє серце на папір, запишіть у пару пісень…

Потім поверніться до неухильної погоні за цим гріховним життям.

Добре, визнаю, я заслуговую на це пекло, в якому я перебуваю.

Я застелив ліжко, і тепер я сплю під проливним дощем.

Заплата за гріх — смерть, а смерть — наречена болю.

І через біль я ненавиджу дихати, кричати «Ісусе Христе!»

Але саме це життя змусило мене бажати, що я ніколи не бачив життя.