The Man From Athabasca - Country Joe McDonald

Oh the wife she tried to tell me that 'twas nothing but the thrumming

of a woodpecker a-rapping on the hollow of a tree;

and she thought that i was fooling when i said it was the drumming

of the mustering of legions and 'twas calling unto me;

'twas calling me to pull my freight and hop across the sea.

And a-mending of my fish-nets sure i started up in wonder,

for i heard a savage roaring and 'twas coming from afar;

oh the wife she tried to tell me that 'twas only summer thunder,

and she laughed a bit sarcastic when i told her it was war:

'twas the chariots of battle where the mighty armies are.

Then down the lake came half-breed tom with russet sail a-flying

and the word he said was «war» again, so what was i to do?

oh the dogs they took to howling and the missis took to crying,

as i flung my silver foxes in the little birch canoe;

yes, the old girl stood a-bubbling till an island hid the view.

Says the factor, «mike, you’re crazy!

they have soldier men a-plenty.

you’re as grizzled as a badger and you’re sixty year or so.»

«but i haven’t missed a scrap,» says i, «since i was one and twenty.

and shall i miss the biggest?

you can bet your whiskers?

no!»

so i sold my furs and started … and that’s eighteen months ago.

For i joined the foreign legion and they put me for a starter

in the trenches of the argonne with the boche a step away;

and the partner on my right hand was an apache from montmartre;

and on my left there was a millionaire from pittsburgh, u.s.a.

(poor fellow! they collected him in bits the other day.)

Well i’m sprier than a chipmunk, save a touch of the lumbago,

and they calls me old methoosalah, and blagues me all the day.

i’m their exhibition sniper and they work me like a dago,

and laugh to see me plug a boche a half a mile away.

oh i hold the highest record in the regiment, they say.

And at night they gather round me, and i tell them of my roaming

in the country of the crepuscule beside the frozen sea,

where the musk-ox run unchallenged and the cariboo goes homing;

and they sit like little children, just as quiet as can be:

men of every clime and color, how they harken unto me!

And i tell them of the furland, of the tumpline and the paddle,

of secret rivers loitering, that no one will explore;

and i tell them of the ranges, of the pack-strap and the saddle,

and they fill their pipes in silence, and their eyes beseech for more;

while above the star-shells fizzle and the high explosives roar.

And i tell of lakes fish-haunted where the big bull moose are calling,

and forests still as sepulchers with never trail or track;

and valleys packed with purple gloom, and mountain peaks appalling,

and i tell them of my cabin on the shore at fond du lac;

and i find myself a-thinking: sure i wish that i was back.

So i brag of bear and beaver while the batteries are roaring,

and the fellows on the firing steps are blazing at the foe;

and i yarn a fur and feather when the marmites are a-soaring,

and they listen to my stories, seven poilus in a row,

seven lean and lousy poilus with their cigarettes aglow.

And i tell them when it’s over how i’ll hike for athabaska;

and those seven greasy poilus they are crazy to go too.

and i’ll give the wife the «pickle-tub» i promised, and i’ll ask her

the price of mink and marten, and the run of cariboo,

and i’ll get my traps in order, and i’ll start to work anew.

For i’ve had my fill of fighting, and i’ve seen a nation scattered,

and an army swung to slaughter, and a river red with gore,

and a city all a-smolder, and … as if it really mattered,

for the lake is yonder dreaming, and my cabin’s on the shore;

and the dogs are leaping madly, and the wife is singing gladly,

and i’ll rest in athabaska, and i’ll leave it nevermore,

and i’ll leave it nevermore.

О, дружина, вона намагалася сказати мені, що це було не що інше, як бурчання

дятел стукає по дуплі дерева;

і вона подумала, що я дурив, коли сказав, що це барабан

про збирання легіонів і кликав до мене;

Це покликало мене витягнути мій вантаж і перестрибнути через море.

І лагодження моїх сіток, напевно, я почав з дива,

бо я чув дикий рев, і він доносився здалеку;

о, дружина, вона намагалася сказати мені, що це був лише літній грім,

і вона трохи саркастично засміялася, коли я сказав їй, що це війна:

Там, де могутні війська, були бойові колісниці.

Потім вниз по озеру злетів метис з рудим вітрилом

і слово, яке він сказав, було знову «війна», то що мені робити?

о, собаки, яких вони взяли, щоб вити, а місіс — плакати,

як я кинув свої срібні лисиці в маленьке березове каное;

так, стара дівчина стояла, булькаючи, доки острів не сховав краєвид.

Фактор каже: «Майк, ти божевільний!

у них є багато солдатів.

ти сивий, як борсук, і тобі шістдесят років або близько того».

«Але я не пропустив жодної записки, — кажу я, — з тих пір, як мені виповнився двадцять рік.

і я пропускатиму найбільший?

ви можете поставити свої вуса?

ні!"

тож я продав своє хутро й почав… і це вісімнадцять місяців тому.

Бо я приєднався до іноземного легіону, і вони поставили мене за початок

в окопах аргону з боче за крок;

а партнером по праву руку був апаш з Монмартра;

а ліворуч від мене був мільйонер із Піттсбурга, США.

(бідолаха! днями його зібрали по шматочках.)

Ну, я спритніший за бурундука, залиште дотик люмбаго,

і вони називають мене старим метусалом і докоряють цілий день.

я їхній виставковий снайпер, і вони працюють зі мною як даго,

і сміятися, побачивши, як я підключаю boche за півмилі.

ой, кажуть, у мене найвищий рекорд у полку.

А вночі вони збираються навколо мене, і я розповідаю їм про своє блукання

в країні сурцику біля замерзлого моря,

де мускусний бик бігає безперешкодно, а карібу тягнеться додому;

і вони сидять, як маленькі діти, настільки тихі, наскільки можуть бути:

люди будь-якого роду й кольору шкіри, як вони чують мене!

І я розповідаю їм про завір’я, про горбу й весло,

про таємні річки, які блукають, які ніхто не досліджуватиме;

і я розповідаю їм про діапазони, про ремінь і сідло,

і вони мовчки наповнюють свої люльки, а їхні очі благають більше;

а над зірками шиплячі снаряди і ревуть вибухові речовини.

І я розповідаю про озера, які переслідують рибу, куди кличе великий бик,

і ліси все ще як гробниці без жодного сліду чи сліду;

і долини, наповнені фіолетовим мороком, і жахливі гірські вершини,

і я розповідаю їм про мою каюту на берегу у fond du lac;

і я думаю: я б хотів, щоб повернутись.

Тож я хвалюсь ведмедем і бобром, поки ревуть батареї,

а хлопці на стріляних сходах палають у ворога;

і я пряжу хутро й перо, коли марміти ширяють,

і вони слухають мої історії, сім полів підряд,

семеро худих і паскудних полюсів із палаючими сигаретами.

І я говорю їм, коли все закінчиться, як я піду на атабаску;

і ці сім жирних полів, на які вони теж божевільні.

і я дам дружині «машинку», яку я обіцяв, і я попрошу її

ціна норок і куниць і біг карібу,

і я приведу в порядок свої пастки і почну працювати заново.

Бо я був насичений боротьбою, і я бачив, як народ розпорошений,

і військо кинулося на бійню, і річка, червона від крові,

і місто, яке тліє, і… ніби це справді мало значення,

бо озеро там мріє, а моя каюта на берегу;

і собаки шалено стрибають, і дружина радісно співає,

і я буду відпочивати в Атабасці, і я покину ніколи,

і я залишу ніколи.