Над Землёю Алеет Закат... - Complex Numbers

Над землёю алеет закат, и разлука всё ближе и ближе;

Только разум не может принять, что тебя я в последний раз вижу.

Атмосферную толщу проткнув, засверкает на солнце лучистом

И исчезнет, во тьме потонув, корабля фюзеляж серебристый.

Ты вернёшься ещё молодым в свете ярких лучей на рассвете,

Только мир этот будет другим: сотни лет пронесутся на свете.

И земля цвести там будет под январским небом чистым,

И июльской тёплой ночью белый снег в траве

И на нити световодов иней ляжет серебристый,

Лишь тебя не возвратит мне сила разума людей.

Год прошёл на далёкой Земле, но тебя, как и прежде, люблю я;

И в туманной, мерцающей мгле лунный свет мне твой образ рисует.

Солнце стало теперь для тебя тёмно-красной холодной звездою,

Только в памяти также горят его краски вечерней зарёю.

И лишь когда заходит солнце, возвращаешься ко мне ты

В быстром сне чтоб вновь напомнить, что надежды нет…

Но неужели смог забыть ты наши первые рассветы:

Ведь любовь казалась вечной, как от солнца свет.

Но зацветёт земля однажды под январским небом синим,

Знаменуя окончанье твоего пути,

И минуют поколенья с веком долгим, веком длинным,

А меня уже не сможешь среди них найти.

Над землею червоніє захід сонця, і розлука все ближче і ближче;

Тільки розум не може прийняти, що тебе я останній раз бачу.

Атмосферну товщу проткнувши, засяє на сонце променистим

І зникне, у темряві потонув, корабля фюзеляж сріблястий.

Ти повернешся ще молодим у світлі яскравих променів на світанку,

Тільки цей світ буде іншим: сотні років пронесуться на світі.

І земля цвісти там буде під січневим небом чистим,

І липневої теплої ночі білий сніг у траві

І на нитки світловодів іній ляже сріблястий,

Лише тебе не поверне мені сила розуму людей.

Рік пройшов на далекій Землі, але тебе, як і раніше, люблю я;

І в туманній, мерехтливій темряві місячне світло мені твій образ малює.

Сонце стало для тебе темно-червоною холодною зіркою,

Тільки в пам'яті також горять його фарби вечірньою зорею.

І тільки коли заходить сонце, повертаєшся до мене ти

У швидкому сні щоб знову нагадати, що надії немає.

Але невже зміг забути ти наші перші світанки:

Адже кохання здавалося вічним, як від сонця світло.

Але зацвіте земля одного разу під січневим небом синім,

Знаменуючи закінчення твого шляху,

І минають покоління з віком довгим, віком довгим,

А мене вже не зможеш серед них знайти.