You Are - Cobalt 60

You are the light, the circle, the ring, the grave and the shelter,

the trail and the road

The rhythm, the secret of all that was born, the spring and the fall,

the hail and the snow

A rock, the sand, the shade of the tree growing on the side of the mountain at

dawn

You moan you grumble in every sound beneath the curtains behind the door

You are the seldom, the more and more, the maybe later and the not quite yet

The floatsam cast upon the shore, the mesmerizing tune of a siren song

And you’re the one, the only one, who can appease my trouble, my torment

When all sense seems gone, when my life feels lost

The sacred and the profane, a seashell in the sand, the crackling of the rain,

the underhand

May the dust, may the blood, may the fury when unfurled

May the icy hearts of men never stain the mirror

May the night, may the mud, may the folly of the world

May the anger and the storm never blacken the tain

Who should I talk to?

The grounds?

The walls?

Those who won’t listen?

All the deaf like me?

You are the smoke, the ashes, the mask, and you never answer to what I ask

And you’re the one, the only one, who can appease my trouble, my torment

When all sense seems gone, when my life feels lost

Ти світло, коло, перстень, могила і притулок,

стежка і дорога

Ритм, таємниця всього, що народилося, весни й осені,

град і сніг

Скеля, пісок, тінь дерева, що росте на боці гори в

світанок

Ти стогнеш і бурчиш у кожному звукі під шторами за дверима

Ти рідко, чим більше і більше, тим, можливо, пізніше і ще не зовсім

Поплавок, кинутий на берег, зачаровує мелодію пісні сирени

І ти єдиний, єдиний, хто може заспокоїти мою біду, мої муки

Коли здається, що всякий сенс зник, коли моє життя втрачене

Священне і профанне, черепашка в піску, тріск дощу,

підступні

Хай прах, нехай кров, нехай лютість розгортається

Нехай крижані серця чоловіків ніколи не заплямують дзеркало

Нехай ніч, нехай бруд, нехай дурість світу

Нехай гнів і буря ніколи не чорніють плями

З ким мені поговорити?

Підстави?

Стіни?

Ті, хто не слухає?

Всі такі глухі, як я?

Ти — дим, попіл, маска, і ти ніколи не відповідаєш на те, що я прошу

І ти єдиний, єдиний, хто може заспокоїти мою біду, мої муки

Коли здається, що всякий сенс зник, коли моє життя втрачене