Windmühlen - Chakuza

Was sie gesagt haben, war gelogen, war alles Dreck

Hab mir den letzten Zahn gezogen und warf ihn dann weg

Warf ihn ins Meer, wo ihn die Fische geschluckt hab’n

Nun ist alles in Butter, kein bisschen Druck da — ein Wunder?

Nein, das ist keins ich ziehe los, ich flüchte

So viel los, so viel komische Gerüchte, alles geht bloß in die Brüche

Hier riecht’s nach Koks statt nach Honig und Nüssen wie in Omas Küche

Und schon auf dem Weg nach oben dacht ich: «Oh, verflucht

Das wird kein hoher Flug, der Boden ruft, Großstadtblues»

Ungewohnt, dass es mal dunkel, dann hell ist

Ich renn rum, stummer Held — der Hutmacher von Alice

All das abzuwaschen, ist nicht einfach, aber tu es

Ab unter die Dusche, in den Abfluss mit der schwarzen Tusche

Denn ich kann mich noch bis heute erinnern

Sie versprachen mir das Blaue vom Himmel, kreuzten die Finger

Ich war immer kurz davor aus der Stadt zu fliehen

Kein falsches Lachen, nie wieder Theater spielen

Lass alles hängen, endlich wieder wie ein Kind fühlen

Nie wieder kämpfen gegen Windmühlen

Damals sagte ich: «Hallo Welt, das bin ich.»

Jetzt denk ich: «Meine Fresse, falsche Adresse erwischt.»

Gefällt mir nicht, doch ich bleibe, ja was soll’s?

Meine Freiheit, mein Reichtum, mein geheimer Schatz aus Gold

Bittere Tränen, bitterer Schnaps

Keine Schulter da zum anlehnen, ich nehm nicht mal die von Paps

Alles zig mal verpatzt, aber Stop, Schluß jetzt

Ein Shot Wodka Puschkin in ein trockenes Flußbett

Ich helf mir selbst, schalte meinen Kopf aus

Ich hab da so 'nen Knopf da steht On and Off drauf

Und knack mein Sparschwein, Jippie, Leute, nach vorn geht’s

Frieden gefunden, wieder Spielzeug in den Cornflakes

Manchmal lauf ich hier auf glühenden Kohlen

Mal glaub ich, ich erfrier, es ist kühl, doch fühle mich wohl

Verwüste meine Wohnung, dann schlafen gehen draußen

Es ist laut, Schafe zählen — tausend

20 Jahre, voll Hass und enttäuscht

Aber halt alles neu bevor das Fass überläuft

Ich werd’s ein allerletztes Mal riskieren

Mit aller Kraft um mich schlagen wie ein verletztes Tier

Und so heftig, dass sie später mal Geschichten erzählen

Mein Gesicht vor sich sehen, ich lass das Licht an, wenn ich gehe

Ich bin verschwunden, nicht mehr hier, ich bin weg

Und was am anderen Ende des Tunnels passiert, intressiert mich einen Dreck

Те, що вони сказали, була брехня, це все було лайно

Вирвав останній зуб, а потім викинув

Кинув його в море, де його проковтнула риба

Тепер все в маслі, ні трішки там тиску - чудо?

Ні, ні, я йду, я тікаю

Стільки всього відбувається, стільки кумедних чуток, усе просто розвалюється

Тут пахне колою, а не медом і горіхами, як на бабусиній кухні

І вже піднявшись нагору, подумав: «Ой, блін

Це буде не високий політ, земля кличе, велике місто блюз»

Незвично, що то темне, то світло

Я бігаю, німий герой — Божевільний Капелюшник з Аліси

Змити все це непросто, але зробіть це

Під душем, у каналізацію з чорним чорнилом

Тому що я пам’ятаю до сьогодні

Вони обіцяли мені місяць, схрестили пальці

Я завжди був на межі втечі з міста

Ніякого фальшивого сміху, ніколи більше не грайте в театр

Киньте все, нарешті знову відчуйте себе дитиною

Більше немає боротьби з вітряками

Тоді я сказав: «Привіт, світ, це я».

Тепер я думаю: «Моє обличчя, помилилася адресою».

Мені не подобається, але я залишуся, так, який сенс?

Моя свобода, моє багатство, мій таємний скарб із золота

Гіркі сльози, гіркий напій

Немає плеча, на яке можна спертися, навіть татового не візьму

Все заплуталося незліченні разів, але зупинись, на цьому все закінчилося

Річка горілки Пушкіна в сухому руслі річки

Допомагаю собі, відключаю голову

У мене є кнопка з написом «Увімкнути» і «Вимкнути».

І зламайте мою скарбничку, юпі, хлопці, їдемо вперед

Знову знайшов спокій, іграшки в кукурудзяних пластівцях

Іноді я тут ходжу по розпеченому вугіллю

Іноді мені здається, що я замерзаю до смерті, це круто, але я почуваюся добре

Зруйнуйте мою квартиру, а потім лягте спати на вулицю

Шумно, овець рахують — тисячі

20 років, повні ненависті та розчарування

Але припиніть все нове, поки верблюд не переповнився

Я ризикну востаннє

Вдаряє мене з усієї сили, як поранену тварину

І настільки інтенсивні, що потім розповідають історії

Побачивши своє обличчя, я залишаю світло увімкненим, коли йду

Я пішов, більше не тут, мене немає

І мені байдуже, що відбувається на іншому кінці тунелю