Prag - Chakuza

Irgendwann wird’s einem egal und dann man geht weg oder dreht sich um.

Alles war nur warme Luft, nur leichter, nennen wir es Helium.

Damals war man groß aber man hat es halt zerbombt, dann haben die anderen halt

gewonnen mit ihren Schwadronen und Bataillons.

Man saß zusammen, alles perfekt, was für fantastische Abende.

Doch unser Denkmal von damals ist nur eine plastische Statur.

Zu durchwachsen gewesen, wie die Regenwälder Brasiliens, übrig bleiben aus

unserer Blütezeit nur zertretene Lilien.

Es tut mir leid, so geil es auch war, ich vermisse keinen einzigen Tag.

Die Zeit der besten Freunde ist vorbei, das wars.

Lass über Trauer hinwegtäuschen wie über die Skyline von Prag.

Das mit unserem großen Traum ging schief.

Erst hörten die Trommeln auf zu spielen.

Und das einzige was blieb, sind die Geister die ich rief.

Wollten an irgendwas festhalten, doch verstehe das wars nie.

Zigaretten, Alk, Probleme, wies in schäbigen Bars riecht und da wo mal so viel

Sonne war, ist jetzt nur noch Schatten.

Wahnsinnig freshe Klamotten, nur alte Uniformjacken.

Man wills nicht wissen, doch man merkt das es etwas seltsames ist,

denn aus jeder Ecke hört man ständig so Gespenstergeschichten.

Das Versprechen an uns: daraus in die Welt, irgendwohin, jetzt kennen wir echt

sämtliche Ausnüchterungszellen von innen.

Jetzt ist es Geschichte mit den Beats und dem Rapen, Lieblingshotel ist von

Termiten zerfressen und draußen vor der Scheibe wird es Schwarz,

Scheinwerfer aus über der Skyline von Prag.

Das mit unserem großen Traum ging schief.

Erst hörten die Trommeln auf zu spielen.

Und das einzige was blieb, sind die Geister die ich rief.

Scheiß auf all das gequatsche, denn ich stehe wie eine Wand vor dir,

bin lautlos.

Denn zu Clowns haben wir uns transformiert für blankpolierte Autos.

Eine zeitlang waren wir glücklich, teilten brüderlich die Kippen,

heute gibt es Lügen und Gezicke zwischen gleichgültigen Blicken.

Und bei Anrufen wird nur die Mailbox erreicht, als wäre jeder von uns ewig nach

Bobaidos verreist.

Und da ist der Augenblick an dem dann keiner was sagt, wenn die Lichter nicht

mehr scheinen über der Skyline von Prag.

У якийсь момент вам байдуже, а потім ви йдете або повертаєтеся.

Все було просто тепле повітря, тільки легше, назвемо це гелієм.

Тоді ти був великим, але ти просто бомбив його, потім інші зупинилися

перемогли зі своїми ескадронами та батальйонами.

Ми сиділи разом, все було ідеально, які фантастичні вечори.

Але наш тодішній пам’ятник – це лише пластикова статуя.

Був занадто змішаним, як і тропічні ліси Бразилії, залишилися поза увагою

в наш розквіт топтали тільки лілії.

Вибачте, як би круто це було, я не пропускаю жодного дня.

Часи найкращих друзів пройшли, ось і все.

Нехай горе затьмарюється, як горизонт Праги.

Наша велика мрія збулася.

Спочатку перестали грати барабани.

І єдине, що залишилося, — це духи, яких я покликав.

Хотів утриматися за щось, але так і не отримав.

Сигарети, алкоголь, проблеми, запахи в пошарпаних барах і там де стільки

було сонце тепер лише тінь.

Шалено свіжий одяг, тільки старі форменні куртки.

Ти не хочеш знати, але розумієш, що це щось дивне

тому що ви постійно чуєте історії про привидів з кожного кутка.

Обіцянка нам: у світ, кудись, тепер ми дійсно знаємо

всі висихають осередки зсередини.

Тепер це історія з бітами та репом, улюблений готель

Терміти з'їдають, і за вікном стає чорним,

Прожектори з усього горизонту Праги.

Наша велика мрія збулася.

Спочатку перестали грати барабани.

І єдине, що залишилося, — це духи, яких я покликав.

До біса всі ці розмови, бо я стою перед тобою, як стіна

я мовчу.

Тому що ми перетворилися на клоунів для полірованих машин.

Якийсь час ми були щасливі, по-братськи ділячись пидаками,

сьогодні є брехня і сварка між байдужими поглядами.

А дзвінки доходять лише до голосової пошти, ніби кожен із нас назавжди залишився позаду

Бобайдос геть.

І є той момент, коли ніхто нічого не каже, коли не горить світло

більше блиску над горизонтом Праги.