Lirica D'Inverno - Adriano Celentano

È quasi una fiaba

Questo racconto vissuto con lei!

Dormivo al respir di una quercia

E m' han svegliato due labbra baciandomi…

Mi guardo intorno

E non vedo nessuno

Ma un profumo era lì

Di chi passando da me mi ha svegliato così!

Quel bacio nel bosco

È troppo vero, un sogno non è!

Quelle labbra disegnano

Il suo viso dentro di me

Potrei dipingere lei che non conosco…

Gli occhi di lei, io li sento su me

Nell’aria, dai nidi sui rami

Nell’acqua d’argento di un rio!

Daba daba da

Daba daba da

Daba daba da!

Là nel bosco voglio vivere

Per sognare ancora lei!

Ma di lei mai più mi sognai

Fino a che l’inverno arrivò

Il freddo un dì mi svegliò

Lei mi guardava!

Neve, neve, neve!

Nevicava, la baciavo…

Suoni di campane

E all’altare la portavo…

Da, daba daba daba daba da

Daba daba daba daba da!

Це майже казка

Ця казка жила з нею!

Я спав на подих дуба

І дві губи мене розбудили, цілуючи мене...

Я озираюся навколо

І я нікого не бачу

Але там був парфум

З тих, хто проходив повз мене так розбудив!

Той поцілунок у лісі

Це надто правда, мрія ні!

Ці губи малюють

Його обличчя всередині мене

Я міг би намалювати її, чого не знаю...

Її очі, я відчуваю їх на собі

У повітрі, з гнізд на гілках

У срібній воді потоку!

Даба даба від

Даба даба від

Даба даба да!

Там у лісі я хочу жити

Знову мріяти про неї!

Але я більше не мріяв про неї

Поки не прийшла зима

Одного разу мене розбудив холод

Вона дивилася на мене!

Сніг, сніг, сніг!

Йшов сніг, я її поцілував...

Звуки дзвонів

І я відніс її до вівтаря...

Да, даба даба даба даба да

Даба даба даба даба да!