Whoever Finds This I Love You - Brook Benton

On a quiet street in the city a little old man walks along

Shuffling through the Autumn afternoon

And the Autumn leaves reminded him another summer’s come and gone

He had a long, lonely night ahead waitin' for June

Then among the leaves near an orphan’s home a piece of paper caught his eye

And he stooped to pick it up with trembling hands

And as he read the childish writing, the old man began to cry

'Cause the words burned inside him like a flame

«Whoever finds this, I love you!»

«Whoever finds this, I need you!»

«I ain’t even got no one to talk to!»

«So, Whoever finds this, I love you!»

The old man’s eyes searched the orphan’s home

And cam to rest upon a child with her nose pressed up against the window pane

And the old man knew he’d found a friend, at last

So he waved at her and smiled

And they both knew they’d spend the winter laughing at the rain

(Spoken)

And they did spend the summer laughing at the rain, talking through the fence,

exchanging little gifts they’d made for each other.

The old man would carve

toys for the little girl, and she would draw pictures for him of beautiful

ladies surrounded by green trees and sunshine, and they laughed alot.

But then on the first day of June, the little girl ran to the fence to show

the man a picture she had drawn, BUT HE WASN’T THERE!

And somehow,

the little girl knew he wasn’t coming back.

So she went back to her little

room, took out a crayola and a piece of paper, and wrote:

«Whoever finds this, I love you!»

«Whoever finds this, I need you!»

«I don’t even have no one to talk to.»

«So, whoever finds this, I love you!»

На тихій вулиці міста йде маленький дідок

Перебираємось по осінньому полудні

А осіннє листя нагадувало йому, що прийшло й минуло ще одне літо

Попереду на нього чекала довга самотня ніч в очікуванні червня

Тоді серед листя біля сирітського дому впав йому в очі папірець

І він нахилився, щоб підняти його тремтячими руками

І коли він читав дитяче письмо, старий заплакав

Тому що слова горіли всередині нього, як полум’я

«Хто знайде це, я люблю тебе!»

«Хто знайде це, ти мені потрібен!»

«Мені навіть нема з ким поговорити!»

«Отже, хто це знайде, я люблю тебе!»

Очі старого обстежили дім сироти

І кулачок, щоб спертися на дитину, притиснувши носик до віконного скла

І старий знав, що нарешті знайшов друга

Тому він махнув їй і посміхнувся

І вони обоє знали, що проведуть зиму, сміяючись з дощу

(розмовний)

І вони провели літо, сміяючись з дощу, розмовляючи через паркан,

обмінялися маленькими подарунками, які вони зробили один для одного.

Старий би вирізав

іграшки для маленької дівчинки, і вона малювала для нього малюнки прекрасного

жінки в оточенні зелених дерев і сонця, і вони багато сміялися.

Але в перший день червня маленька дівчинка побігла до паркану, щоб показати

чоловік, малюнок, який вона намалювала, АЛЕ ЙОГО НЕ БУЛО!

І якось,

маленька дівчинка знала, що він не повернеться.

Тож вона повернулася до своєї маленької

кімнату, дістав олівець і папірець і написав:

«Хто знайде це, я люблю тебе!»

«Хто знайде це, ти мені потрібен!»

«Мені навіть нема з ким поговорити».

«Отже, хто це знайде, я люблю тебе!»