Pedro Pedreiro Parou de Esperar - BRAZA

Nasci pobre, favelado, sem recato e sem madrinha

Vi meu pai estuprar minha mãe, muito doido de farinha

Logo cedo fui pro mundo, assaltar, catar latinha

Tinha sangue nos meus olhos porque a raiva me convinha

Cresci na rua e vi a crua crueldade do animal

De cimento fiz a cama e de grades meu varal

Desprovido e excluído no sentido literal

Menos apto segundo o darwinista social

Aos vinte veio a sorte num abrigo milagreiro

Onde aprendi as letras e o ofício de pedreiro

Acordava ainda escuro, no flagelo por dinheiro

Não esperava do futuro o alívio derradeiro

Construí um shopping onde eu nunca passeei

Prédios e escolas onde eu nunca estudei

Ao lado de Mariléia eu formei uma família

E o amor que nunca tive, vi nos olhos da minha filha

No mar competitivo meu lar era uma ilha

Até que um dia o infortúnio cruzou a minha trilha

Canelas pretas e blindados invadindo a favela

Gritaria, moto-taxis, confronto na viela

Um senhor de braços fortes como um escravo de Benguela

Agonizava nos meus braços, alvejado na costela

Toda a minha vida e o que vira até então

Fez sentido nas palavras desse velho ancião:

«Vítimas e algozes, todos somos, todos são

Nas metrópoles em chamas, irmão contra irmão»

Não espero mais a morte, nem o norte nem o trem

Eu me chamo Pedro, e você sou eu também

Я народився бідним, у фавелі, без скромності і без хрещеної матері

Я бачив, як батько ґвалтував мою матір, він був божевільний від борошна

Рано пішов у світ, грабувати, бідони позбирати

У мене в очах була кров, бо злість мене влаштовувала

Я виросла на вулиці і бачила жорстоку жорстокість тварини

З цементу я зробив ліжко, а з перил — мотузку для білизни

Позбавлений і виключений у прямому сенсі

Менш придатний згідно з соціальним дарвіністом

У двадцять удача прийшла в диво-притулок

Де я навчився грамоти і ремесла каменяра

Прокинувся ще темний, у бічі за грошима

Я не очікував повного полегшення від майбутнього

Я побудував торговий центр там, де ніколи не був

Будівлі та школи, де я ніколи не навчався

Поряд з Марілеєю я створив сім’ю

І кохання, яке я ніколи не мав, я побачив це в очах моєї дочки

У конкурентному морі моїм домом був острів

Поки одного разу нещастя не перетнуло мій шлях

Чорні гомілки та бронетехніка вторгаються у фавелу

Крики, мотоциклетні таксі, протистояння в провулку

Володар із сильними руками, як бенгельський раб

Він помирав у мене на руках, прострелений у ребра

Все моє життя і те, що я бачив до того часу

Це мало сенс у словах цього старого чоловіка:

«Жертви і злочинці, ми всі, ми всі

У палаючих метрополіях брат на брата»

Я вже не чекаю ні смерті, ні півночі, ні поїзда

Мене звати Педро, і ти теж я