The Devil and Billy Markham - Bobby Bare

The Devil walked into Linebaugh’s on a rainy Nashville night

While the lost souls sat and sipped their soup in the sickly neon light.

And the Devil, he looked around the room, then got down on his knees.

He says, «Is there one among you scum who’ll roll the dice with me?»

Well, Red, he just strums his guitar, pretending not to hear.

And Eddie, he just looks away and sips on his beer.

Vince, he says, «Not me, I’ll pass, I’ve had my share of Hell»

And kept scribbling on a napkin, some song she’s thought would sell.

Ronnie just kept whisperin' low to the snuff queen clutching his sleeve,

And somebody coughed, and the Devil scoffed, and turned on his heels to leave.

«Hold on,"says a voice from the back of the room. «'fore you walk out that door.

If you’re lookin' for some action, friend, well, I’ve rolled them dice before.»

And there stood Billy Markham, he’s been on the scene for years,

Singin' all them raunchy songs that the town didn’t want to hear.

He’d been cut and bled a thousand times, and his eyes were wise and sad,

All his songs were the songs of the street, and all his luck was bad.

«I know you,"says Billy Markham, «from many a dark and funky place,

But you always spoke in a different voice and wore a different face.

Me, I’ve gambled here on Music Row with hustlers and with whores,

And, Hell, I ain’t afraid to roll them devilish dice of yours.»

«Well, then, get down,"says the Devil"just as if you was gonna pray,

And take these dice in your luckless hand and I’ll tell you how this game is

played.

You get one roll and you bet your soul and if you roll thirteen you win,

And all the joys of flesh and gold are yours to touch and spend.

But if that thirteen don’t come up, then you can kiss your ass goodbye

And will your useless bones to God, 'cause your goddamn soul is mine!»

«Thirteen?"says Billy Markham. «Hell, I’ve played in tougher games.

I’ve loved ambitious women and I’ve rode on wheelless trains.

So gimme a room, you stinkin' fiend, and let it all unwind.

Nobody’s ever rolled a thirteen yet, but this just might be the time.»

Then Billy Markham, he takes the dice, and the dice feels heavy as stones.

«They should, they should,"the Devil says, «'cause they’re carved from Jesus'

bones.»

And Billy Markham he turns the dice and the dice, they have no spots.

«I'm sorry,"says the Devil, «but they’re the only dice I got.»

«Well, shit,"says Billy Markham. «Now, I really don’t mean to bitch,

But I never thought I’d stake my roll in a sucker’s game like this.»

«Well, then, walk off,"says the Devil. «Nobody's tied you down.»

«Walk off where?"says Billy Markham. «It's the only game in town.

But I just wanna say 'fore I make my play, that if I should chance to lose,

I will this guitar to some would-be star who’ll play some honest blues,

Who ain’t afraid to sing the words like damn or shit or fuck

And who ain’t afraid to put his ass on the stage where he makes his bucks.

But if he plays this guitar safe, and sings some sugary lies,

I’ll haunt him till we meet in Hell, now, gimme them fuckin' dice.»

And Billy Markham shakes the dice and yells, «Come on, thirteen!»

And the dice, they roll — and they come up blank.

«You lose!"the Devil screams.

«I must say 'fore we go our way that I really do like your style.

Of all the fools I’ve played and beat, you’re the first one who lost with a

smile.»

«Well, I’ll tell you somethin',"Billy Markham says. «Those odds weren’t too

damn bad.

In fourteen years on Music Row, that’s the best damn chance I’ve had.»

Then, arm in arm, Billy Markham and the Devil walk out through Linebaugh’s door,

Leavin' Billy’s old beat-up guitar there on the floor.

And if you go into Linebaugh’s now, you can see it there today

Hangin' from a nail on the wall of peelin' gray

It’s Billy Markham’s old guitar

That nobody dares to play.

Диявол увійшов у Linebaugh’s дощової ночі в Нешвіллі

У той час як загублені душі сиділи й сьорбували суп у хворобливому неоновому світлі.

І диявол, він оглянув кімнату, потім опустився на коліна.

Він говорить: «Чи є серед вас, покидьки, хто кине зі мною кістки?»

Ну, Ред, він просто грає на гітарі, роблячи вигляд, що не чує.

А Едді просто відводить погляд і сьорбає пиво.

Вінс, він говорить: «Не я, я пройду, у мене була частка пекла»

І продовжувала строчити на серветці якусь пісню, яку вона думала продати.

Ронні просто тихо шепотів королеві табакерки, яка хапалася його за рукав,

І хтось закашлявся, і Диявол насміхався, і повернувся на п’ятах, щоб піти.

«Почекай, — каже голос із задньої частини кімнати. — Перш ніж вийти за ці двері.

Якщо ти шукаєш чогось, друже, я вже кидав їм кубики».

А там стояв Біллі Маркхем, він був на сцені роками,

Співає всі ці безобразні пісні, які місто не хотіло чути.

Його тисячу разів порізали й кровоточили, очі його були мудрі й сумні,

Усі його пісні були піснями вулиці, і йому не пощастило.

«Я знаю вас, — каже Біллі Маркхем, — із багатьох темних і фантастичних місць,

Але ви завжди говорили іншим голосом і носили інше обличчя.

Я, я грав тут на Music Row з халтурами та повією,

І, до біса, я не боюся кидати твої диявольські кубики».

«Ну, тоді лягай, — каже Диявол, — так, ніби ти збираєшся молитися,

І візьміть ці кубики в свою невдачливу руку, і я розповім вам, як виглядає ця гра

грав.

Ви отримуєте один кидок і ставите свою душу, і якщо ви кидаєте тринадцять, ви виграєте,

І всі радощі плоті й золота – ви доторкнутися та витратити.

Але якщо ці тринадцять не з’являться, ви можете поцілувати свою дупу на прощання

І віддадуть твої нікчемні кістки богу, бо твоя проклята душа моя!»

«Тринадцять?» — каже Біллі Маркхем. «Чорт, я грав у важчі ігри.

Я любив амбітних жінок і їздив на безколісних потягах.

Тож дайте мені кімнату, смердючий звір, і дозвольте всему розслабитися.

Ще ніхто ніколи не набрав тринадцятку, але зараз, можливо, саме час».

Потім Біллі Маркхем, він бере кубик, і кістки здаються важкими, як каміння.

«Вони повинні, вони повинні, — каже Диявол, — бо вони вирізані з Ісуса»

кістки.»

А Біллі Маркхем перевертає кістки та кістки, у них немає плям.

«Мені шкода, — каже Диявол, — але це єдині кістки, які я отримав».

«Ну, чорти, — каже Біллі Маркхем. — Тепер я справді не хочу стервитись,

Але я ніколи не думав, що буду брати участь у цій грі лоха».

«Ну, то йди, — каже Диявол. — Тебе ніхто не прив’язував».

«Куди піти?» — каже Біллі Маркхем. «Це єдина гра в місті.

Але я просто хочу сказати, що перед тим, як я зроблю свою гра, що, якщо впаде мені шанс програти,

Я передам цю гітару якійсь потенційній зірці, яка зіграє чесний блюз,

Хто не боїться проспівати такі слова, як чорт, лайно чи бля

І хто не боїться поставити свою дупу на сцену, де заробляє свої гроші.

Але якщо він грає на цій гітарі безпечно й співає якусь солодку брехню,

Я буду переслідувати його, поки ми не зустрінемося в пеклі, зараз, дай мені їм кляті кубики».

А Біллі Маркхем трясе кубик і кричить: «Давай, тринадцять!»

І кістки, вони кидають — і виходять порожні.

«Ви програли!» — кричить диявол.

«Я мушу сказати, що перед тим, як ми підемо нашим шляхом, мені справді подобається ваш стиль.

З усіх дурнів, яких я грав і перемагав, ти перший, хто програв з a

посміхатися.»

«Ну, я вам дещо скажу, — каже Біллі Маркхем. — Ці шанси були не надто

до біса погано.

За чотирнадцять років на Music Row це найкращий проклятий шанс, який у мене був».

Потім, рука об руку, Біллі Маркхем і Диявол виходять через двері Лайнбо,

Залишити стару побиту гітару Біллі на підлозі.

І якщо ви зайдете в Linebaugh’s зараз, ви можете побачити це там сьогодні

Звисає з цвяха на стіні облупленого сірого кольору

Це стара гітара Біллі Маркема

Що ніхто не наважується грати.