Darby's Castle - Bobby Bare

See the ruin on the hill, where the smoke is hanging still,

Like an echo of an age long forgotten.

There’s a story of a home crushed beneath those blackened stones,

And the roof that fell before the beams were rotten.

Cecil Darby loved his wife, and he laboured all his life,

To provide her with material possessions.

And he built for her a home of the finest wood and stone.

And the building soon became his sole obsession.

Oh, it took three-hundred days, for the timbers to be raised,

And the silhouette was seen for miles around.

And the gables reached as high as the eagles in the sky,

But it only took one night to bring it down,

When Darby’s castle tumbled to the ground.

Though they shared a common bed, there was precious little said,

In the moments that were set aside for sleepin'.

For his busy dreams were filled with the rooms he’d yet to build,

And he never heard young Helen Darby weeping.

Then one night he heard a sound, as he laid his pencil down,

And he traced it to her door and turned the handle.

And the pale light of the moon through the window of the room,

Split the shadows where two bodies lay entangled.

Oh, it took three-hundred days, for the timbers to be raised,

And the silhouette was seen for miles around.

And the gables reached as high as the eagles in the sky,

But it only took one night to bring it down,

When Darby’s castle tumbled to the ground.

Подивіться на руїни на пагорбі, де дим не висить,

Як відлуння давно забутого віку.

Є історія дома, розчавленого під цими почорнілими каменями,

А дах, що впав перед балками, прогнив.

Сесіль Дарбі любив свою дружину, і він працював усе своє життя,

Щоб забезпечити її матеріальними цінностями.

І він побудував для неї дім із найкращого дерева та каменю.

І незабаром будівля стала його єдиною одержимістю.

О, триста днів пішло, щоб підняти деревину,

І силует було видно за милі.

І фронтони сягали так високо, як орли в небі,

Але потрібна лише одна ніч, щоб знести його,

Коли замок Дарбі впав на землю.

Хоча вони ділили спільне ліжко, було мало сказано:

У ті хвилини, які були відведені для сну.

Бо його напружені мрії були заповнені кімнатами, які він ще не будував,

І він ніколи не чув, щоб юна Хелен Дарбі плакала.

Одного разу вночі він почув звук, коли клав олівець,

І він простежив до її дверей і повернув ручку.

І бліде світло місяця крізь вікно кімнати,

Розділіть тіні там, де заплуталися два тіла.

О, триста днів пішло, щоб підняти деревину,

І силует було видно за милі.

І фронтони сягали так високо, як орли в небі,

Але потрібна лише одна ніч, щоб знести його,

Коли замок Дарбі впав на землю.