When Mirrors Shatter - Blaze of Perdition

«One does not become enlightened by

imagining figures of light,

but by making the darkness conscious.»

On the golden throne of skulls

In the glass house of our dreams

Sits the one who rules it all

Oblivious, denied, forgotten

Self-appointed king

Hollow gaze of his tired eyes

Focused, on the mirrors on the walls

Drowning in reflections' endless maze

Restless, always searching for the I

Through the dusty libraries

Of ancestral wisdom

Through the riddles

Of suspected thruths

Diving

Into the black and back again

With hope there is no hope

Into the light to see there is none

No concession

Not a single spark to be found

«Who looks outside, dreams;

Who looks inside, awakes.»

Let him cry out loud in despair

Let him dance to his own requiem

Let the bow slit his wrists

As the violin weeps

Misguided by the ego’s treacherous call

Lost in the labyrinth of countless reveals

Rebutting themselves one after another

Disguided as promises of enlightenment

All I saw was nothing but madness

All we shall see is nothing but darkness

All we shall leave is nothing but failures

All we shall gain is nothing but faceless

For no ocean of stars awaits

Nor the womb of newborn possibilities

But the shattering mirror itself

Obscure void of misguided thoughts

When darkness is conscious

All horrors end

No figures of light

When mirrors shatter

«Ось не стає просвітленим

уявляючи фігури світла,

але усвідомивши темряву».

На золотому троні черепів

У скляному будинку нашої мрії

Сидить той, хто всім керує

Забутий, відкинутий, забутий

Самозваний король

Порожній погляд його втомлених очей

Зосереджено на дзеркалах на стінах

Тоне в нескінченному лабіринті відображень

Неспокійний, завжди шукає Я

Через запорошені бібліотеки

Про мудрість предків

Крізь загадки

З підозрюваних правд

Дайвінг

У чорне і знову назад

З надією не надій

На світло, щоб побачити, немає нікого

Без поступок

Не знайдено жодної іскри

«Хто назовні дивиться, той мріє;

Хто загляне всередину, той прокидається».

Нехай він голосно заплаче від розпачу

Нехай він танцює під власний реквієм

Нехай лук розрізає йому зап'ястя

Як скрипка плаче

Введений в оману підступним закликом его

Загублений у лабіринті незліченних розкриттів

Спростовують себе один за одним

Приховано під обіцянками просвітлення

Все, що я бачив, було не що інше, як божевілля

Все, що ми побачимо — не що інше, як темрява

Все, що ми залишимо — це не що інше, як невдачі

Все, що ми здобудемо — лише безлик

Бо жоден океан зірок не чекає

Ані лоно можливостей новонароджених

Але саме розбите дзеркало

Незрозуміла порожнеча помилкових думок

Коли темрява усвідомлена

Всі жахи закінчуються

Немає фігур світла

Коли розбиваються дзеркала