Detachment Brings Serenity - Blaze of Perdition

Another chain is broken,

another bridge on fire.

The further I go away from its warmth,

the more it feels like home.

In freezing serenity, alone I wander.

In freezing serenity, fire’s born anew.

Never back down they say, but to retreat does not mean to surrender.

For the fire needs air to burn to spread, its soothing blaze.

Years of levity, in denigrating dirt, created a layered husk,

ad it’s crumbling, with each passing day in blissful seclusion.

I can breath again, I am born anew,

rising up from the seeds I watered,

with my own tears,

with my own blood to fertilize this soil, once more.

From the distance I can see what was hidden behind the masks,

worn as a second skin.

All those layered faces,

all those hollow smiles to fight the shadows, cast by us.

To reach what we perceive as light.

To live the lie, to breath the lie.

To become the lie, in disguise.

I shall embrace the sun today, and steal the light away.

I shall turn the moon tonight, to reveal its lightless side.

Another the unbound.

Another idea, burning down.

The deeper I go,

destination — south.

The more it feels like home, in isolation profound,

facing the mirror of the soul, the man shall take off his mask.

To stand alone in the light of the

stars, then the day shall turn to night,

and the moon shall replace the sun,

in the darkness I shall find

a piece of mind I have lost

Then the night shall turn to day,

the sun shall rise to lead us again.

I remain detached in serenity,

within the Devil’s womb.

I remain detached in serenity,

holding hands with my own god.

Ще один ланцюг розірвався,

ще один міст горить.

Чим далі я віддаляюся від його тепла,

тим більше почуваєшся як вдома.

У холодній безтурботності я блукаю сам.

У холодній безтурботності вогонь народжується заново.

Кажуть, ніколи не відступай, але відступити не означає капітулювати.

Бо вогню потрібен повітря, щоб горіти, щоб поширюватися, його заспокійливе полум’я.

Роки легковажності, зневажаючи бруд, створили багатошарове лушпиння,

реклама вона руйнується, з кожним днем ​​у блаженній самотності.

Я можу знову дихати, я народжуюсь заново,

піднявшись із насіння, яке я поливав,

з моїми власними сльозами,

моєю власною кров’ю, щоб удобрити цей ґрунт ще раз.

Здалеку я бачу, що ховалося за масками,

носити як другу шкіру.

Усі ці багатошарові обличчя,

всі ці пусті посмішки, щоб боротися з тінями, відкинутими нами.

Щоб досягти того, що ми сприймаємо як світло.

Жити брехнею, дихати брехнею.

Стати брехнею, прихованою.

Сьогодні я обійму сонце і вкраду світло.

Сьогодні вночі я переверну місяць, щоб відкрити його світлу сторону.

Інший незв'язаний.

Інша ідея, яка згорає.

Чим глибше я заходжу,

призначення — південь.

Чим більше почувається як вдома, у глибокій ізоляції,

обличчям до дзеркала душі, чоловік зніме маску.

Залишитися на самоті у світлі 

зірки, тоді день перетвориться на ніч,

і місяць замінить сонце,

у темряві я знайду

частина розуму, яку я втратив

Тоді ніч перетвориться на день,

сонце зійде, щоб вести нас знову.

Я залишаюся відстороненим у спокої,

в утробі диявола.

Я залишаюся відстороненим у спокої,

тримаючись за руки з моїм власним богом.