Last Call - Bill Hicks

I was riding a train, or maybe a bar

In the winter of ought, in the new century

With Millennium Bud, and phones without wires

And my gal had gone off with a life all her own

Stead of being a hunnerd percent homemakin' girl

And as tough as I was wasn’t all that tough

And I noticed my Bud had gone flat at the end

Just like beers before 2000 tended to do

And I looked at the clock saying quarter to 2

So I went off to bed with myself

Well work had got slow cause I do it outside

So I made it my work to come night after night

The 'tenders were friendly and shown me a trick--

«Drink it faster,» they said, «and it never gets flat.»

I’ll have to admit they were right about that

(You might even want to take note of this fact

But remember--like a guy also told me one time--

«You must keep in mind that you can’t drink it all.»)

An expert’s approach, if there ever was one

To the problem exposed by the dreaded «Last call.»

So anyhow one night a drifter came in

And swayed down the aisle in his long cowboy coat

His spurs making tiny Oooommmm-ish like notes

And the moon making sparkles on his buckles and irons

And he sat down beside me and ordered a brew

«How far is this engine takin' this rig?»

I asked him--a kind of a «howdy» I guess--

And he looked at me gently, like Clint Eastwood would

And drew his revolver, gave the chambers a whack

And said with a smile, «It's a circular track.»

This puzzled me greatly and grieved me no end:

I had always believed we were going straight up

Or maybe straight down--it depended on luck

And the good lord’s intentions, whatever they was

And then there was whatever the hell we might do

With the millennimum intelligence we was give--

But ole Clint he jes smiled, and sucked on his smoke

Like he thought it was some kind o cosmical joke

And he sez to me, «Bud, there’s no reason for hope;

But then there’s no particular call for despair.»

This astounded me more, I was shocked and amazed

And I must have looked startled, as he chucked at my chin

And ordered us both one more for the road

«Listen Bud,» he repeated, «it comes round again

It goes over and over, the whole blessed time

Like wieners from Frosty, like Coronas and lime

Ain’t no need to sweat it, grab on and have fun

There won’t be no remembrin' when next you’ve begun.»

Then he vanished, a wraith fading out in the air

And that there is his coat, lying over that chair

And you can believe it, or call me a liar--

While I have me a drink, warm my feet at the fire!

Я їхав у поїзді чи, можливо, у барі

Взимку повинно, в новому столітті

З Millennium Bud і телефонами без проводів

А моя дівчина залишилася власним життям

Замість того, щоб бути на сто відсотків домосідкою

І таким жорстким, як я був, не все було таким жорстким

І я помітив, що мій Bud розплющився в кінці

Як правило, пиво до 2000 року

І я подивився на годинник, який показував чверть на 2

Тож я ліг спати сам із собою

Робота була повільною, бо я роблю це на вулиці

Тож я робив мою роботу проходити ніч у вечір

Тендери були дружніми і показали мені трюк--

«Пий швидше, — сказали вони, — і він ніколи не стане плоским».

Я мушу визнати, що вони мали рацію в цьому

(Ви навіть можете звернути увагу на цей факт

Але пам’ятай, як як як мені як як сказав хлопець —

«Ви повинні пам’ятати, що ви не можете випити все.»)

Підхід експерта, якщо такий коли-небудь був

На проблему, яку викриває жахливий «Останній дзвінок».

Тож якось одного разу вночі зайшов бродяга

І погойдувався по проходу у своєму довгому ковбойському пальто

Його шпори створюють крихітні ноти, схожі на оооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооокоммммм-і його шпори

І місяць сяє на його пряжках і прасках

І він сів біля мене і замовив варю

«Як далеко цей двигун забирає цю установку?»

Я запитав його — мабуть, свого роду «привіт» —

І він подивився на мене ніжно, як Клінт Іствуд

І витягнув револьвер, стукнув по палатах

І з посмішкою сказав: «Це кругова доріжка».

Це мене дуже спантеличило і без кінця засмучувало:

Я завжди вірив, що ми їдемо прямо

Або, можливо, прямо вниз – це залежало від удачі

І наміри доброго лорда, якими б вони не були

А потім було все, що б ми не могли зробити

Завдяки тисячолітньому розуму, який ми отримали...

Але Клінт усміхнувся й висмоктав дим

Ніби він думав, що це якийсь космічний жарт

І він згадує мені: «Друже, немає причини для надії;

Але тоді немає особливого заклику до відчаю».

Це мене вразило більше, я був шокований і вражений

І я, мабуть, виглядав зляканим, коли він кинув моє підборіддя

І замовив нам обом ще по одному в дорогу

«Слухай, Бад, — повторив він, — це знову повертається

Це йде знову і знову, весь благословенний час

Як винники з Frosty, як Coronas і лайм

Немає потрібно пітніти, хапатися і розважатися

Немає не згадування, коли наступного разу ви почнете.»

Потім він зник, привид зникав у повітрі

І що там його пальто, що лежить над тим стільцем

І ви можете повірити в це або називати мене брехуном...

Поки я випиваю, зігрійте мої ноги біля вогню!