The Cloud - Bill Douglas

I am the daughter of Earth and Water

And the nursling of the sky

I pass through the pores of the oceans and shores

I change, but I cannot die

For after the rain, when it never a stain

The pavilion of heaven is bare

And the winds and sunbeams with their convex gleams

Build up the blue dome of air

I silently laugh at my own cenotaph

And out of the caverns of rain.

Like a child from the womb, like a ghost from the tomb

I unrise and unbuilt it again

I bring fresh showers for the thirsting flowers

From the seas and from the streams

I bear light shade for the leaves when laid

In their noonday dreams

From my wings are shaken the dews that waken

The sweet buds every one

When rocked to rest on their mother’s breast

As she dances about the sun.

I wield the flail of the lashing hail

And whiten the green plains under

And then again I dissolve it in rain

And laugh as I pass in thunder

I am the daughter of Earth and Water

And the nursling of the sky

I pass through the pores of the oceans and shores

I change, but I cannot die

For after the rain, when it never a stain

The pavilion of heaven is bare

And the winds and sunbeams with their convex gleams

Build up the blue dome of air

I silently laugh at my own cenotaph

And out of the caverns of rain.

Like a child from the womb, like a ghost from the tomb

I unrise and unbuilt it again

Я дочка Землі та Води

І вихованець неба

Я проходжу крізь пори океанів і берегів

Я змінююсь, але не можу померти

Після дощу, коли на ньому ніколи не залишається пляма

Небесний павільйон голий

І вітри й сонячні промені з їхніми опуклими відблисками

Створіть синій купол із повітря

Я тихо сміюся зі свого власного кенотафа

І з дощових печер.

Як дитя з утроби, як привид із гробу

Я встаю й знову розбудовую його

Я приношу свіжі душі для спраглих квітів

Від морів і від струмків

Я ношу легкий відтінок для листя, коли його закладають

У їхніх полуденних снах

З моїх крил струшуються роси, що прокидаються

Солодкі бутони кожному

Коли качають, щоб відпочити на грудях матері

Як вона танцює про сонце.

Я користуюся цепом, що б’є град

І біліють зелені рівнини під

А потім знову розчинюю у дощу

І сміюся, коли я проходжу в грімі

Я дочка Землі та Води

І вихованець неба

Я проходжу крізь пори океанів і берегів

Я змінююсь, але не можу померти

Після дощу, коли на ньому ніколи не залишається пляма

Небесний павільйон голий

І вітри й сонячні промені з їхніми опуклими відблисками

Створіть синій купол із повітря

Я тихо сміюся зі свого власного кенотафа

І з дощових печер.

Як дитя з утроби, як привид із гробу

Я встаю й знову розбудовую його