Моя любовь - Би-2, Тамара Гвердцители

Моя любовь,

Кто нас видел в этом городе вдвоем?

Темная жизнь.

Сядем в вагоны и уснем.

Моя любовь,

Дни бегут, но им тебя не обогнать.

Тихая жизнь,

Не оправдаться, не соврать.

Любовь – это спешка, любовь – это кошка, икона её мироточит немножко,

Любовь – это то, что скрывает обложка, жизнь – это суп, а любовь – это ложка.

На грудь лепестком опускается роза и в мире вещей мы объявлены в розыск,

Скатерть асфальта, небес парусина, летучие мыши хотят керосина.

Любовь – это зыбко, любовь – это робко, любовь – это то, что осталось за скобкой.

Ни лука, ни стрел.

Калаши и беретты.

Ты где Купидон?

Ты ответишь за это!

И что эти пули летают так быстро?

Любовь не театр, да и мы не артисты,

Лежим без одежды, одежда в музее, и люди там ходят и тупо глазеют.

Ты выйдешь Венерою из фотошопа, и вот уже крик переходит на шёпот,

И вот уже пули так близко от цели, и где ты такую найдешь, Ботичелли?

И око за око, и рифма за рифму, вплавь от гитарных к коралловым рифам.

Не будем страдать мы и плакать не будем, а все потому, что мы – взрослые люди.

Мы – взрослые люди,

Мы – взрослые люди,

Мы – взрослые люди,

Люди...

Моя любовь,

Кто отыщет наши бренные тела?

Легкая жизнь,

Соединила, развела.

Моя любовь,

Бедный демон кувыркается в груди.

Долгая жизнь,

Все, что случится – впереди.

Моя любовь...

Моя любовь...

Моя любовь...

Моя любовь...

Моє кохання,

Хто нас бачив у цьому місті вдвох?

Темне життя.

Сядемо у вагони і заснемо.

Моє кохання,

Дні біжать, але їм тебе не обігнати.

Тихе життя,

Не виправдатися, не збрехати.

Кохання – це поспіх, кохання – це кішка, ікона її мироточить трошки,

Кохання – це те, що приховує обкладинка, життя – це суп, а кохання – це ложка.

На груди пелюсткою опускається троянда і у світі речей ми оголошені в розшук,

Скатертина асфальту, небес парусину, кажани хочуть гасу.

Кохання – це хибно, кохання – це несміливо, кохання – це те, що залишилося за дужкою.

Ні цибулі, ні стріл.

Калаші та беретти.

Ти де купідон?

Ти даси відповідь за це!

І що ці кулі літають так швидко?

Кохання не театр, та й ми не артисти,

Лежимо без одягу, одяг у музеї, і люди там ходять і тупо дивляться.

Ти вийдеш Венерою з фотошопу, і ось уже крик переходить на шепіт,

І ось уже кулі так близько від мети, і де ти таку знайдеш, Ботічеллі?

І око за око, і рима за риму, вплавь від гітарних до коралових рифів.

Не страждатимемо ми і плакати не будемо, а все тому, що ми – дорослі люди.

Ми дорослі люди,

Ми дорослі люди,

Ми дорослі люди,

Люди...

Моє кохання,

Хто знайде наші тлінні тіла?

Легке життя,

Поєднала, розвела.

Моє кохання,

Бідолашний демон перекидається в грудях.

Довге життя,

Все, що станеться – попереду.

Моє кохання...

Моє кохання...

Моє кохання...

Моє кохання...