Die Ballade von der Erweckung - ASP

Einst lag ich unter dem Grase so kühl

Nicht stört' mich auf ein Laut noch ein Gefühl

Wo mich nicht Strahlen trafen

Nicht Sonne noch Mond, dort, wo ich mich hab eingewühlt

Warum lasst ihr mich nicht schlafen?

Ich ruhte tief, überdauernd die Zeit

So fern von Hunger, Gefahr und Leid

Und begann mich sicher zu wähnen

So lag ich im herrlichen tröstenden Erdenkleid

Und trocknete mir die Tränen

So geschah’s, dass ich das, was ich einst war, vergaß

Nur das eine, von dem ich niemals genas

Lässt sich nicht aus den Träumen entfernen

Und das Sehnen lebt immer noch unter dem kühlen Gras

Zu wandern zwischen den Sternen

Ich fiel aus den Himmeln, dem Nachtlichtermeer

Ja, ich fiel so tief und ich fiel so schwer

Und ich stürzte durch die Schwärze

Und ist es auch ewig und ewig und noch länger her

Trag ich doch die Sterne im Herzen

Dort lag ich zerschmettert, so nackt und so bloß

So regungslos unter dem grünen Moos

Und es heilten meine Wunden

So lag ich gebettet in deinem zarten Schoß

Auf immer mit dir verbunden

Ich träumte den Himmel im nachtschwarzen Hort

Entrang meinen Lippen niemals ein Wort

Und flehte doch, mir zu verzeihen

Und alles Getier floh den einsamen, schrecklichen Ort

Hörte es meine Seele dort schreien

Doch warn’s nicht die Sterne in mondheller Nacht

Die mich zu sich riefen mit all ihrer Macht

Weiß nicht, woher sie kamen

So bin ich in eisblauem, schneidenden Mondlicht erwacht

Und sie gaben mir einen Namen

Sie wuschen mich, flochten mir Blumen ins Haar

Ich schmeckte den Trank, den sie mir brachten dar

Den süßen, purpurroten

Sie salbten den Körper mit Öl, den sie aufgebahrt

Mit sich trugen wie einen Toten

Im Rausch ließen sie mich alleine mit ihr

Die niemals je fremde Hand gespürt

Und ich lernte neues Begehren

Danach hab ich sie wie die Sterne nie wieder berührt

Muss mich nach ihr immer verzehren

Sie rissen mich fort, eine Krone zur Zier

Banden sie mir ums Haupt, jagten mich wie ein Tier

Sie hetzten mich endlich zu Tode

Sie schlugen und hackten und alles, was blieb von mir

Verscharrten sie im Boden

Einst lag ich unter dem Grase so kühl

Nicht stört' mich auf ein Laut noch ein Gefühl

Wo mich nicht Strahlen trafen

Nicht Sonne noch Mond dort wo ich mich hab eingewühlt

Warum lasst ihr mich nicht schlafen?

Колись я так прохолодно лежав під травою

Мене не турбує ні звук, ні відчуття

Де мене не вдарили промені

Не сонце і не місяць там, де я вкопався

Чому ти не даєш мені спати?

Я глибоко відпочив, витримавши час

Так далеко від голоду, небезпеки і страждань

І почав думати, що я в безпеці

Так я лежав у чудовій втішній земній сукні

І витер мої сльози

Так сталося, що я забув, ким був

Єдине, від чого я ніколи не оговтався

Не можна видалити зі снів

А туга ще живе під прохолодною травою

Блукати між зірками

Я впав з небес, з моря нічних вогнів

Так, я впав так глибоко і так важко

І я провалився крізь темряву

І чи це також назавжди і на віки, і навіть давніше

Я ношу зірки в серці

Там я лежав розбитий, такий голий і такий голий

Так нерухомо під зеленим мохом

І мої рани загоїлися

Тож я лежав у ліжку на твоїх ніжних колінах

Зв'язаний з тобою назавжди

Мені снилося небо в нічній чорній скарбі

Жодне слово не злетіло з моїх уст

І все-таки просила пробачити мене

І всі звірі втекли з самотнього, страшного місця

Чув, як моя душа кричить там

Але не попереджай зірки в місячну ніч

Хто кликав мене з усієї сили

Не знаю, звідки вони взялися

Тож я прокинувся в крижано-блакитному, пронизливому місячному світлі

І вони дали мені ім’я

Умивали мене, заплітали квіти у волосся

Я скуштував зілля, яке мені принесли

Солодкий малиновий

Вони помазали тіло оливою, яку виклали

Носи з собою, як мертвого

У нетверезому стані вони залишили мене з нею наодинці

Ніколи не відчував чужої руки

І я дізнався нові бажання

Після цього, як зірки, я більше не торкався до неї

Треба завжди сумувати за нею

Вони вирвали мене, корону на прикрасу

Обв’язували їх мені на голові, гналися за мною, як за твариною

Нарешті вони кинули мене на смерть

Били і зламали і все, що від мене залишилося

Закопав їх у землю

Колись я так прохолодно лежав під травою

Мене не турбує ні звук, ні відчуття

Де мене не вдарили промені

Ні сонця, ні місяця там, де я вкопався

Чому ти не даєш мені спати?