Искажение - Ashen Light

У последнего горизонта где черным-черна пустота

В одиночестве зверем воя конвульсивно бьется мечта.

Ее тело покрытое пятнами кровоточащих, гнойных ран

Извивается змеем проклятым, пожирая свой собственный стан.

Символ смерти горит в высоте, рассыпая звезды с небес.

И идут на жадный костер погибать неповинные души.

Иногда в запорошенной гари, среди карканья воронья,

Как печальное эхо лета плач замерзшего соловья.

И сгоревшим листом умирая, опадая на белый снег,

Осыпается черными хлопьями первородный великий грех.

И в отчаянии этакой вечности, рассыпая звезды с небес,

Градом стали на землю падает христианский, кровавый крест.

Подминая собою земли трав зеленых, пахучих цветов,

Одевая в монашества рясы больше тысячи страшных веков.

Он несет с собой вечную гибель всем, попавшим под кров пустоты,

Сделав чувства святые святые грехом, запятнав лик земной красоты.

Раздарив всюду боль и печаль, птицей грающей падая вниз,

На траву, где цветет иван-чай, где когда-то была доброй жизнь.

Кто послушал Его — тот спасен, кто поверил Ему — тот святой,

Только вот почему в небесах не находят их души покой?

У останнього горизонту де чорним-чорна порожнеча

В самотності звіром воя конвульсивно б'ється мрія.

Її тіло вкрите плямами кровоточивих, гнійних ран

Звивається змієм проклятим, пожираючи свій стан.

Символ смерті горить у висоті, розсипаючи зірки з небес.

І йдуть на жадібне багаття гинути неповинні душі.

Іноді в запорошеній гарі, серед каркання вороння,

Як сумна луна літа плач замерзлого солов'я.

І згорілим листом вмираючи, опадаючи на білий сніг,

Обсипається чорними пластівцями первородний великий гріх.

І в розпачі такої вічності, розсипаючи зірки з небес,

Градом сталі на землю падає християнський, кривавий хрест.

Підминаючи собою землі трав зелених, пахучих квітів,

Одягаючи в чернечі ряси більше тисячі страшних століть.

Він несе з собою вічну загибель усім, що потрапили під дах порожнечі,

Зробивши почуття святі святі гріхом, заплямував образ земної краси.

Роздарувавши всюди біль і печаль, птахом граючим падаючи вниз,

На траву, де цвіте іван-чай, де колись було добре життя.

Хто послухав Його — той спасенний, хто повірив Йому — той святий,

Тільки ось чому в небесах не знаходять їх душі спокій?