Space Between Thoughts - Artifex Pereo

We’re lonelier tonight,

like we’ve never been held against a common light,

silently basking in the glow

Suspension asks our mind to remember a frail flame against the dark flickers

softly though its brilliance is perceived

We fortify walls against lives not our own

A stranger, a neighbor, a thief in the night

Blind arrogance steps on the bleeding heart caught in our throat

Fed torrential lies bathed in blindness,

we share this disillusioned time, gathering fuel for our fires

Obsessed with all that’s mine, souls were bartered and spent gravely cast aside,

left to the vultures circling in a barren sky

Splash of stone, sends ripples to upset the surface

Stand up, we’re all struggling

Wondering when we’ll be one again

Nothing here is separate

Scratch at the surface, its infinite

Guided far from safety,

left abandoned and alone without a hand to help steady our feet,

or humble legs to take us home

Like a blight that contains rampant insolence, sabotage the self whose ego had

been fed

Face the stare that dwells within sight not your own, that reflection yearns to

return to the whole

What was whole

We’ve been fools

Sharpening blades to the tune of blessing the skin that was wounded

Viewing our quarrels at great distance

Casting such reckless abandon, erodes the ground where we’re standing

Wondering when we’ll be one again

The hour is late, yet to save any grace left recall back a time we were one

Сьогодні ми самотніші,

ніби нас ніколи не тримали проти загального світла,

тихо гріючись у світінні

Підвіска просить наш розум згадати слабке полум’я на тлі темних мерехтінь

м’яко, хоча й сприймається його блиск

Ми зміцнюємо стіни проти життів, а не наших

Незнайомець, сусід, злодій уночі

Сліпа зарозумілість наступає на кровоточиве серце, яке застрягло нам у горлі

Нагодована проливна брехня, залита сліпотою,

ми розділяємо цей розчарований час, збираючи паливо для наших багать

Одержимі всім, що є моїм, душі були продані й тяжко відкинуті,

залишили стервятникам, що кружляють у безплідному небі

Бризки каменю посилають брижі, щоб порушити поверхню

Вставай, ми всі боремося

Цікаво, коли ми знову станемо одним цілим

Тут немає нічого окремого

Подряпина на поверхні, її нескінченність

Ведеться далеко від безпеки,

залишившись покинутим і самотнім без руки, щоб допомогти зміцнити наші ноги,

або скромні ноги, щоб відвезти нас додому

Подібно до шкоди, яка містить несамовиту нахабність, саботуйте себе, чиє его було

годували

Зустрічайте погляд, який знаходиться в поле зору, а не ваш, якого прагне відображення

повернутися до цілого

Що було ціле

Ми були дурнями

Заточування лез під мелодію благословення пораненої шкіри

Перегляд наших сварок на великій відстані

Таке безрозсудне залишення роз’їдає землю, де ми стоїмо

Цікаво, коли ми знову станемо одним цілим

Година пізна, але, щоб зберегти будь-яку благодать, залишилося згадати час, коли ми  були одним цілим