Swallow - Armchair Cynics

On the ceiling the plaster moves like clouds,

That turn to shapes.

Headlights from all the passing cars leak through my blinds,

Crash against the wall.

And I’m a picture frame hiding nicotine stains,

Hung up here for countless days.

Half awake and half asleep,

Just lying here with what’s inside of me.

She cast the darkest shade onto my heart.

Turned a life of love into a bitter pill so hard to swallow.

Hard to swallow.

Here it comes,

The feeling that I don’t want to face this.

Here it comes,

Just when things were getting good.

Here it comes,

The feeling that she cast the darkest shade.

Cancels out the day.

In the morning the sun is a crack of light,

That finds my face.

Shines itself down on this dark room,

Through half filled bottles of spilt cheap booze.

And I’m a pair of shoes strung over a telephone wire,

Over head and out of reach.

I’m half awake and half asleep,

Just lying here with what’s inside of me.

She cast the darkest shade onto my heart.

Turned a life of love into a bitter pill so hard to swallow.

Hard to swallow.

Hard to swallow.

Here it comes,

The feeling that I don’t want to face this.

Here it comes,

Just when things were getting good.

Here it comes,

The feeling that she cast the darkest shade.

Cancels out the day.

Cast the darkest shade…

Cancels out the day…

Here it comes,

The feeling that I don’t want to face this.

Here it comes,

Just when things were getting good.

Here it comes,

The feeling that she cast the darkest shade.

Cancels out the day.

Cast the darkest shade…

Cancels out the day…

Cast the darkest shade…

Cast the darkest shade…

На стелі штукатурка рухається, як хмари,

Це перетворюється на форми.

Фари всіх проїжджаючих машин просочуються крізь мої жалюзі,

Розбитися об стіну.

А я фоторамка, що ховає плями нікотину,

Зависла тут на незліченну кількість днів.

Напівпробуджений і напівсонний,

Просто лежу тут із тим, що всередині мене.

Вона кинула найтемнішу тінь на моє серце.

Перетворив життя кохання на гірку пігулку, яку так важко проковтнути.

Важко ковтати.

Ось воно,

Відчуття, що я не хочу зіткнутися з цим.

Ось воно,

Саме тоді, коли справи налагоджувалися.

Ось воно,

Відчуття, що вона відкидає найтемнішу тінь.

Скасовує день.

Вранці сонце – це світло,

Це знаходить моє обличчя.

Освітлює цю темну кімнату,

Через наполовину наповнені пляшки розлитої дешевої випивки.

А я пара черевиків, натягнутих на телефонний дріт,

Над головою та поза досяжністю.

Я напівпрокинувся і напівсплю,

Просто лежу тут із тим, що всередині мене.

Вона кинула найтемнішу тінь на моє серце.

Перетворив життя кохання на гірку пігулку, яку так важко проковтнути.

Важко ковтати.

Важко ковтати.

Ось воно,

Відчуття, що я не хочу зіткнутися з цим.

Ось воно,

Саме тоді, коли справи налагоджувалися.

Ось воно,

Відчуття, що вона відкидає найтемнішу тінь.

Скасовує день.

Найтемніший відтінок...

Скасовує день...

Ось воно,

Відчуття, що я не хочу зіткнутися з цим.

Ось воно,

Саме тоді, коли справи налагоджувалися.

Ось воно,

Відчуття, що вона відкидає найтемнішу тінь.

Скасовує день.

Найтемніший відтінок...

Скасовує день...

Найтемніший відтінок...

Найтемніший відтінок...