On the Fence - Arch / Matheos

I am over my head, the river that sustains became a waterfall

Don’t let go, I’m in too deep and I can’t breathe

Under, pulling me down, the long arm of the critic pathological

And I digress, I know I’m not the only one

I know I’m not the only one

On the fence again

Means have met their end

The winds of change around the bend

And I’m on the fence my friend

I stand close to the edge, the crystal fault gleaming with perfection

And I wonder why the glass beneath my feet gives away

I am bringing to life a puppet of pretension and denial

And so haunting is the painted affect of his smile

Painted affect of his smile

On the fence again

Means have met their ends

The winds of change around the bend

I’m on the fence my friend

On the fence again

The ghost that I befriend

Is with me till the bitter end

I’m on the fence my friend

I’m wandering through my field of dreams

Darkened clouds surround me

Reckless I abandoned you

Throwing caution to the wind

Diary of dead memories resonates inside me

Dissonance from afar, so blessed so cursed we are

Pages of my life torn away and thrown to the sky

Me and my shadow why, it’s never easy to say goodbye

Crawling before we believed we could stand

Fall after fall we would trust once again

Shattered and broken love the illusion takes us by the hand

When it abandons you, you will understand

When you held the rose in your hand

And you failed to understand

You held to tight, the thorns they made you bleed

You laid love down to die, wilt away before your eyes

Flaws are of your own, not of the rose you fool

I am over my head, the river that sustains became a waterfall

Don’t let go, I’m in to deep and I can’t breathe

Under, pulling me down, the long arm of the critic pathological

And I digress, I know I’m not the only one

Я над головою, річка, що підтримує, стала водоспадом

Не відпускай, я занадто глибоко заглиблений і не можу дихати

Під, тягнучи мене вниз, довга рука критика патологічного

І я відволікаюся, я  знаю, що я не один такий

Я знаю, що я не один такий

Знову на паркані

Кошти зустріли свій кінець

За поворотом вітер змін

І я на паркані, мій друг

Я стою близько до краю, кристалічний розлом сяє досконалістю

І я дивуюся, чому скло під моїми ногами видає

Я оживляю маріонетку претензії та заперечення

І тому переслідує намальований ефект його посмішки

Намальований ефект його посмішки

Знову на паркані

Кошти досягли своєї мети

За поворотом вітер змін

Я на паркані, мій друг

Знову на паркані

Привид, з яким я дружу

Зі мною до кінця

Я на паркані, мій друг

Я блукаю своїм полем мрії

Потемнілі хмари оточують мене

Безрозсудно я кинув тебе

Обережно на вітер

Щоденник мертвих спогадів резонує в мені

Дисонанс здалеку, такі блаженні так прокляті ми 

Сторінки мого життя вирвані й кинуті в небо

Чому я і моя тінь, ніколи не просто попрощатися

Повзаємо до того, як повірили, що витримаємо

Осінь за осінь, ми б знову довіряли

Розбита і зламана любов ілюзія бере нас за руку

Коли воно вас покине, ви зрозумієте

Коли ти тримав троянду в руці

І ви не змогли зрозуміти

Ти міцно тримався, шипи, які вони змусили тебе кровоточити

Ти поклав любов, щоб померти, зникне на очах

Недоліки – власні, а не троянда, яку ви дурите

Я над головою, річка, що підтримує, стала водоспадом

Не відпускай, я глибоко занурився і не можу дихати

Під, тягнучи мене вниз, довга рука критика патологічного

І я відволікаюся, я  знаю, що я не один такий