The Day Before You Came - Anne Sofie von Otter, The Fleshquartet, Georg Wadenius

Must have left my house at eight, because I always do.

My train, I’m certain, left the station just when it was due.

I must have read the morning paper going into town,

and having gotten through the editorial, no doubt I must have frowned.

I must have made my desk around a quarter after nine,

with letters to be read, and heaps of papers waiting to be signed.

I must have gone to lunch at half past twelve or so,

the usual place, the usual bunch.

And still, on top of this, I’m pretty sure it must have rained.

The day before you came.

I must have lit my seventh cigarette at half past two.

And at the time I never even noticed I was blue.

I must have kept on dragging through the business of the day

without really knowing anything, I hid a part of me away.

At five I must have left, there’s no exception to the rule,

a matter of routine, I’ve done it ever since I finished school.

The train back home again,

undoubtedly I must have read the evening paper then.

Oh yes, I’m sure my life was well within its usual frame.

The day before you came.

Must have opened my front door at eight o’clock or so,

and stopped along the way to buy some Chinese food to go.

I’m sure I had my dinner watching something on TV.

There’s not, I think, a single episode of Dallas that I didn’t see.1

I must have gone to bed around a quarter after ten.

I need a lot of sleep, and so I like to be in bed by then.

I must have read a while;

the latest one by Marilyn French or something in that style2

It’s funny, but I had no sense of living without aim.

The day before you came.

And turning out the light,

I must have yawned and cuddled up for yet another night.

And rattling on the roof I must have heard the sound of rain.

The day before you came.

Мабуть, я вийшов з дому о восьмій, тому що я завжди так роблю.

Я впевнений, що мій потяг відправився зі станції саме тоді, коли мав бути.

Мабуть, я читав ранкову газету, йдучи в місто,

і, проглянувши редакційну статтю, безсумнівно, я насупився.

Мабуть, я приготував свій стіл десь о чверті дев’ятої,

з листами, які потрібно прочитати, і купою паперів, які чекають на підпис.

Мабуть, я пішов обідати приблизно о пів на дванадцяту,

звичайне місце, звичайна купа.

І все ж, на додачу до цього, я майже впевнений, що мав бути дощ.

Напередодні ти прийшов.

Напевно о пів на третю я запалив сьому сигарету.

І тоді я навіть не помічав, що я синій.

Мабуть, я продовжував тягнутись із справами дня

нічого не знаючи, я сховав частину себе.

О п'ятій я, мабуть, пішов, немає винятків із правил,

справа рутини, я робив це з тих пір, як я закінчив школу.

Знову поїзд додому,

безсумнівно, тоді я, мабуть, прочитав вечірню газету.

О так, я впевнений, що моє життя було цілком у звичних рамках.

Напередодні ти прийшов.

Мабуть, я відчинив двері приблизно о восьмій,

Та зупинився по шляху купити деяке китайське продовольство піти.

Я впевнений, що вечеряв, дивлячись щось по телевізору.

Гадаю, немає жодного епізоду «Далласа», якого б я не бачив.1

Мабуть, я ліг спати десь о чверті десятої.

Мені потрібно багато спати, тому я хочу бути в ліжку до того часу.

Мабуть, я читав деякий час;

останній від Мерилін Френч або щось у цьому стилі2

Це смішно, але я не мав почуття жити без мети.

Напередодні ти прийшов.

І вимкнувши світло,

Мабуть, я позіхнув і пригорнувся ще одну ніч.

І гуркіт на даху я, мабуть, почув шум дощу.

Напередодні ти прийшов.