Farewell (Sonnet 87) - Anna Prohaska

Farewell, thou art too dear for my possessing

And like enough thou know’st thy estimate

The charter of thy worth gives thee releasing

My bonds in thee are all determinate

For how do I hold thee but by thy granting

And for that riches where is my deserving?

The cause of this fair gift in me is wanting

And so my patent back again is swerving

Thyself thou gav’st, thy own worth then not knowing

Or me, to whom thou gav’st it, else mistaking

So thy great gift, upon misprision growing

Comes home again, on better judgment making

Thus have I had thee as a dream doth flatter

In sleep a king, but waking no such matter

Прощай, ти занадто дорогий для мене

І ніби достатньо, ти знаєш свою оцінку

Хартія твоєї цінності дає тобі звільнення

Усі мої зв’язки з тобою визначені

Бо як я тримаю тебе, як не твоїм дозволом

І де я заслуговує на це багатство?

Причина цього справедливого дару у мені — брак

І тому мій патент знову звертається

Ти віддав себе, тоді не знаючи своєї власної цінності

Або мені, кому ти дав це, інакше помиляюся

Тож твій великий дар, коли помилка зросте

Знову повертається додому, щоб краще судити

Так я мав тебе, як сон, лестший

У сні король, але наяву це не має значення