Облетают последние маки - Андрей Мягков

Облетают последние маки,

Журавли улетают, трубя,

И природа в болезненном мраке

Не похожа сама на себя.

По пустынной и голой алее

Шелестя облетевшей листвой,

Отчего ты, себя не жалея,

С непокрытой бредешь головой?

Жизнь растений теперь затаилась

В этих странных обрубках ветвей,

Ну, а что же с тобой приключилось,

Что с душой приключилось твоей?

Как посмел ты красавицу эту,

Драгоценную душу твою,

Отпустить, чтоб скиталась по свету,

Чтоб погибла в далеком краю?

Пусть непрочны домашние стены,

Пусть дорога уводит во тьму,-

Нет на свете печальней измены,

Чем измена себе самому.

Облітають останні маки,

Журавлі відлітають, трубячи,

І природа у болючій темряві

Не схожа сама на себе.

По пустельній та голій алеї

Шелесті облетілим листям,

Чому ти, не шкодуючи себе,

З непокритою бредеш головою?

Життя рослин тепер причаїлося

У цих дивних обрубках гілок,

Ну, а що ж з тобою сталося,

Що з твоєю душею сталося?

Як посмів ти красуню цю,

Дорогоцінну душу твою,

Відпустити, щоб поневірялася світом,

Щоб загинула у далекому краю?

Нехай неміцні домашні стіни,

Хай дорога веде до пітьми,-

Немає на світі сумної зради,

Чим зрада собі самому.