Вела меня - Андрей Леницкий

Мне не дадут спокойно спать ветра.

Да и мне, тут, стало темно;

Не по себе, когда все лгут.

Пусть «алко» унесет

Туда, где будет снова хорошо.

Но вряд ли выдуманный сон —

Как было рядом с ней приснится раз еще.

И на счет 100, — я с невесомостью на «ты».

Руками в унисон искать тебя, но рядом, кроме темноты —

Никого нет.

Мне нужен свет, чтоб ослепил

— и развернуть часы назад, мне нужна ты!

Припев:

И на Земле — никто не вел со мной,

Как ты вела;

меня вела, сквозь будни серых дней.

Какие могут быть дела, когда в душе весна,

А вокруг — осень замела.

Застыли чувства.

Ненавижу эти времена!

Никто не вел со мной,

Как ты вела;

меня вела, сквозь будни серых дней.

Какие могут быть дела, когда в душе весна,

А вокруг — осень замела.

Застыли чувства.

Ненавижу эти времена!

Да и какие, тут, гарантии кто-то давал, что вся любовь,

Как фантики не улетит;

ее ранит вся эта романтика?

А сколько чувств можно и даром но, а я — хочу одни;

Но те, что вопреки Законам всей Галактики!

Мы в вакууме, и перед фактами оставлены.

Вся жизнь, тут — океан, а мы в ней — лишь кораблики.

Держись!

Холодный ветер дул прямо из Арктики.

Вокруг — люди-лунатики, видно сердечко с фабрики.

Припев:

И на Земле — никто не вел со мной,

Как ты вела;

меня вела, сквозь будни серых дней.

Какие могут быть дела, когда в душе весна,

А вокруг — осень замела.

Застыли чувства.

Ненавижу эти времена!

Никто не вел со мной,

Как ты вела;

меня вела, сквозь будни серых дней.

Какие могут быть дела, когда в душе весна,

А вокруг — осень замела.

Застыли чувства.

Ненавижу эти времена!

Осень замела!

Осень замела!

И на Земле — никто не вел со мной,

Как ты вела;

меня вела, сквозь будни серых дней.

Какие могут быть дела, когда в душе весна,

А вокруг — осень замела.

Застыли чувства.

Ненавижу эти времена!

Никто не вел со мной,

Как ты вела;

меня вела, сквозь будни серых дней.

Какие могут быть дела, когда в душе весна,

А вокруг — осень замела.

Застыли чувства.

Ненавижу эти времена!

Осень замела.

Осень замела.

Мені не дадуть спокійно спати вітру.

Так і мені, тут, стало темно;

Не по собі, коли всі брешуть.

Нехай «алко» понесе

Туди, де знову буде добре.

Але навряд чи вигаданий сон

Як було поряд з нею насниться ще раз.

І на рахунок 100, — я з невагомістю на «ти».

Руками в унісон шукати тебе, але рядом, крім темряви —

Нікого немає.

Мені потрібне світло, щоб засліпив

— і розгорнути годинник назад, мені потрібна ти!

Приспів:

І на Землі — ніхто не вів зі мною,

Як ти вела;

мене вела, крізь будні сірих днів.

Які можуть бути справи, коли в душі весна,

А навколо — осінь заміла.

Застигли почуття.

Ненавиджу ці часи!

Ніхто не вів зі мною,

Як ти вела;

мене вела, крізь будні сірих днів.

Які можуть бути справи, коли в душі весна,

А навколо — осінь заміла.

Застигли почуття.

Ненавиджу ці часи!

Та і які, тут, гарантії хтось давав, що все кохання,

Як фантики не відлетить;

її поранить вся ця романтика?

А скільки почуттів можна і даремно, а я хочу одні;

Але те, що всупереч Законам усієї Галактики!

Ми в вакуумі, і перед фактами залишені.

Все життя, тут — океан, а ми в ній — лише кораблики.

Тримайся!

Холодний вітер віяв прямо з Арктики.

Навколо — люди-лунатики, видно серце з фабрики.

Приспів:

І на Землі — ніхто не вів зі мною,

Як ти вела;

мене вела, крізь будні сірих днів.

Які можуть бути справи, коли в душі весна,

А навколо — осінь заміла.

Застигли почуття.

Ненавиджу ці часи!

Ніхто не вів зі мною,

Як ти вела;

мене вела, крізь будні сірих днів.

Які можуть бути справи, коли в душі весна,

А навколо — осінь заміла.

Застигли почуття.

Ненавиджу ці часи!

Осінь заміла!

Осінь заміла!

І на Землі — ніхто не вів зі мною,

Як ти вела;

мене вела, крізь будні сірих днів.

Які можуть бути справи, коли в душі весна,

А навколо — осінь заміла.

Застигли почуття.

Ненавиджу ці часи!

Ніхто не вів зі мною,

Як ти вела;

мене вела, крізь будні сірих днів.

Які можуть бути справи, коли в душі весна,

А навколо — осінь заміла.

Застигли почуття.

Ненавиджу ці часи!

Осінь заміла.

Осінь заміла.