Пожинаю, что посеяла - Алёна Скок

1. А что-то грустью и тоской опять повеяло.

Я пожинаю, пожинаю, что посеяла.

А я ведь, знала, я гадала, но не верила,

Что мы когда-нибудь расстанемся с тобой.

2.Ты называл меня любя своею милою,

Ты привлекал меня умом и нежной силою,

Но оборвалось счастье, что-то там не склеялось,

Напрасно я ждала и на тебя надеялась.

3.От той большой любви осталось только крошево.

Я на прощание скажу «всего хорошего».

А ты ушёл и канул в лету наш медовый май

И лучше обо мне совсем забудь, не вспоминай.

1. А щось сумом і тугою знову повіяло.

Я пожинаю, пожинаю, що посіяла.

А я ведь, знала, я гадала, але не вірила,

Що ми колись розлучимося з тобою.

2. Ти називав мене люблячи своєю милою,

Ти привертав мене розумом і ніжною силою,

Але обірвалося щастя, щось там не склеялося,

Даремно я чекала і на тебе сподівалася.

3.От того великого кохання залишилося тільки крошево.

Я на прощання скажу «всього доброго».

А ти пішов і канув у льоту наш медовий травень

І краще про мене зовсім забудь, не згадуй.