Atlantis - Alphonzo, Figub Brazlevic

Das ist splitterndes Glas

Zwischen schmutzigen Fersen

Die Akropolis schwankt auf den Schultern der Erde

Auf ihrem Rücken wüten mächtige Heere

Eine ganze Nation kämpft um Land in der Ferne

Sie wissen nichts davon das Poseidon wütend ist

Blitze schickt und ihr Heim in kleine Stücke bricht

Die Strassen flutet und die Felder zerpflückt

Er entledigt sich dem Schmutz

Fordert sein' Teil zurück

In der Stadt herrscht die Hektik

Glaube und Technik

Alles gut vernetzt aber auch etwas dreckig

Die Köpfe der Atlanter haben eine dicke Speckschicht

Doch bleiben wie die Stadt antik und zerbrechlich

Wasser knallt und peitscht mit dem Wind

Bändigt hohe Mauern die für die Ewigkeit sind

Untergangsmelodien, polyphone Synphonien

Wind, Wellen und ein wenig Anarchie

In der Kriegsindustrie lief es doch so gut wie nie

Expansion durch die Legebatterie

Und der Übermensch glaubt dass ihn die Technik schützt

Nur rennen kann er nicht weil er ja ständig sitzt

Der letzte Tag in Atlantis

Die Erde spaltet sich zerfetzt jeden Landstrich

Eine Legion mit technokratischer Handschrift

Verfällt ihrem Wahnsinn

Währen die Wellen ihre Paläste zerschlagen

Immernoch die selben Gremien

Die letzten Überlebenden

Die irgendwelche Feden spinn'

Das Fieber steigt und zerteilt ihren Geist

Wie die Säulen aus Gold stürzen Sie in sich ein

Schwarzblaue Wolken bilden eine Einheit

Blitze, Regen, Dunkelheit

Fünfzig Meter hohe Wellen stellen unter Beweis

Dass der ständig Redende auch irgendwann einmal schweigt

Und eine Sekunde wird zu einer Ewigkeit

Sie erstarren zu Stein

Die Zeit gedehnt bis zur Unkenntlichkeit

Füllen sich das erste Mal unendlich frei

Das Gewicht schwer wie Blei

Wunde Kniee auf Asphalt

Wassermassen, Mauerwerk und Schwermetall

Auf zwei fällt alles direkt auf sie ein

Kein Land mehr in Sicht

Ihre Ära ist vorbei

Nur ein paar Gebetsstätten feiern mit Wein

Und sie trotzen dem Schein

Auf das alles so bleibt

Das Abschiedslied spielt der Geiger dann allein

Der letzte Tag in Atlantis

Die Erde spaltet sich zerfetzt jeden Landstrich

Eine Legion mit technokratischer Handschrift

Verfällt ihrem Wahnsinn

Währen die Wellen ihre Paläste zerschlagen

Це розбите скло

Між брудними п'ятами

Акрополь гойдається на плечах землі

На їхніх спинах лютують могутні війська

За землю далеко бореться цілий народ

Вони не знають, що Посейдон злий

посилає блискавку і розбиває їхній дім на дрібні шматки

Вулиці затоплені, поля розірвані

Він позбавляється від бруду

Повернути його частку

Місто метушливе

віра і техніка

Все добре підключено, але також трохи брудно

Голови атлантів мають товстий шар жиру

Але як і місто залишається старовинним і крихким

Вода стукає і хлещає вітром

Приборкує високі стіни, які на вічність

Мелодії Судного дня, поліфонічні симфонії

Вітер, хвилі і трохи анархії

У військовій індустрії справи йшли краще, ніж будь-коли

Розширення через прокладку батареї

А супермен вірить, що технології його захищають

Він просто не може бігати, тому що постійно сидить

Останній день в Атлантиді

Земля розколює на клапті кожну ділянку землі

Легіон з технократичним підписом

піддається її божевіллю

Поки хвилі розбивають їхні палаци

Все ті самі тіла

Останні вціліли

які прядуть будь-які пір'я

Лихоманка піднімається і розриває її розум

Як золоті стовпи, ви впадете в себе

Чорно-блакитні хмари утворюють єдине ціле

Блискавка, дощ, темрява

П’ятдесятиметрові хвилі це доводять

Що той, хто постійно говорить, теж колись замовчить

А секунда стає вічністю

Вони замерзають до каменю

Час розтягнувся до невпізнання

Заповнюйте нескінченно безкоштовно вперше

Важка, як свинець

Болять коліна на асфальті

Водні маси, кладка та важкий метал

На двох все приходить прямо до них

Більше землі не видно

Ваша ера закінчилася

Лише в кількох місцях поклоніння святкують вином

І вони кидають виклик зовнішньому вигляду

Щоб все так і залишалося

Потім скрипаль наодинці грає прощальну пісню

Останній день в Атлантиді

Земля розколює на клапті кожну ділянку землі

Легіон з технократичним підписом

піддається її божевіллю

Поки хвилі розбивають їхні палаци