Я рисую - Александр Панайотов

Мне б научиться тебя рисовать.

Кисти, краски.

Было вчерашнее утро, опять — чистым, ясным.

Как сумашедшие бились в стекло ветки клёна.

Из головы не уходит одно: «Было клёво!»

Закрой глаза до рассвета.

На холсте слови день, и рисую я:

Без разбега, сразу в лето.

Утром море желаний укутанно.

Я рисую неумело и пою, как ты хотела.

Закрой глаза до рассвета.

Кисти дрожат, неумелый свет.

Криво, мимо;

Только что тень, и вдруг, падает свет — тихо, мило.

Ближе не надо, сломаешь!

Потом всё сначала

Ты же всё знаешь.

Ты раньше меня рисовала.

Закрой глаза до рассвета.

На холсте слови день, и рисую я:

Без разбега, сразу в лето.

Утром море желаний укутанно.

Я рисую неумело и пою, как ты хотела.

Мені б навчитися малювати.

Щітки, фарби.

Був вчорашній ранок, знову чистий, ясний.

Як божевільні билися в скло гілки клена.

З голови не йде одне: «Було кльово!»

Закрий очі до світанку.

На полотні слови день, і малюю я:

Без розбігу, одразу в літо.

Вранці море бажань укутане.

Я малюю невміло і співаю, як ти хотіла.

Закрий очі до світанку.

Кисті тремтять, невміле світло.

Криво, повз;

Щойно тінь, і раптом падає світло — тихо, мило.

Ближче не треба, зламаєш!

Потім все спочатку

Ти все знаєш.

Ти раніше мене малювала.

Закрий очі до світанку.

На полотні слови день, і малюю я:

Без розбігу, одразу в літо.

Вранці море бажань укутане.

Я малюю невміло і співаю, як ти хотіла.