Je Tuerai La Pianiste - Alain Bashung

Je tuerai la pianiste pour ce qu’elle a fait de moi

Chaque jour de ma vie, chaque semaine, chaque mois

Et je mordrai sa joue qui un jour fut à moi

Sur le piano de ses nuits, sur le piano de ses draps

Je tuerai la pianiste afin que l’on sache que quelque chose existe

Je tuerai la pianiste afin que l’on sache

Que la vie d’artiste n’est pas rose, n’est pas sans tache

Comme un navire qui tangue, qui rend ses attaches

Je tuerai la pianiste afin que l’on sache

Que quelque chose existe en dehors de ça

Quand elle avait vingt ans, la foule à ses pieds

Sous les lambris dorés qu’elle jouait Mozart, Chopin

Je tuerai la pianiste qui n’a pas su m’aimer

Dans la chambre, je pleure où l’amour se cache

Je tuerai la pianiste afin que l’on sache que quelque chose existe

Et quand ce sera fait, que le jour sera levé

Sur le satin de ses méfaits, comme une pierre soulevée

Où grouille la vermine dans le champagne et les caviars

Dans son manteau d’hermine, on pourra la voir, le corps abîmé

En haut de sa baignoire, blanche comme un lys

Je tuerai la pianiste pour ce qu’elle a fait de moi

Chaque jour que Dieu fait, chaque semaine, chaque mois

Et quand ce sera fait, que le jour se lèvera

Par l’entrée des artistes, quand on saura que c’est moi

Alors je m’en irai, je la couvrirai d’or, alors je m’en irai

Je tuerai la pianiste pour ce qu’elle a fait de moi

Chaque jour de ma vie, chaque semaine, chaque mois

Et je mordrai sa joue qui un jour fut à moi

Sur le piano de ses nuits, sur le piano de ses draps

Je tuerai la pianiste afin que l’on sache que quelque chose existe

Je suis un indien, je suis un apache

Je suis un indien, je suis un apache

Auquel on a fait croire que la douleur se cache

Je suis un apache, je suis un indien

Auquel on a fait croire que la montagne est loin

Je tuerai la pianiste, je tuerai la pianiste, je tuerai.

Я вб’ю піаністку за те, що вона зі мною зробила

Кожен день мого життя, кожен тиждень, кожен місяць

І я прикушу її щоку, яка колись була моєю

На піаніно його ночей, на роялі його аркушів

Я вб’ю піаніста, щоб ми знали, що щось існує

Я вб'ю піаніста, щоб ми знали

Те, що життя художника не райдужне, не без плям

Як корабель, що розгойдується, відмовляється від зв'язків

Я вб'ю піаніста, щоб ми знали

Що щось існує поза ним

Коли їй було двадцять, натовп біля її ніг

Під золотими панелями вона грала Моцарта, Шопена

Я вб'ю піаніста, який не міг мене любити

У спальні я плачу, де ховається любов

Я вб’ю піаніста, щоб ми знали, що щось існує

А коли це буде зроблено, день настане

На атласі його провини, як камінь підняли

Де в шампанському та ікрах кишать шкідники

У її горностаєвому пальті ми бачимо її, пошкоджене тіло

Поверх її діжки, біла, як лілія

Я вб’ю піаністку за те, що вона зі мною зробила

Кожен день, який робить Бог, щотижня, щомісяця

А коли це буде зроблено, світає день

Біля входу артистів, коли вони знають, що це я

То я піду, я її золотом обкладу, то й піду

Я вб’ю піаністку за те, що вона зі мною зробила

Кожен день мого життя, кожен тиждень, кожен місяць

І я прикушу її щоку, яка колись була моєю

На піаніно його ночей, на роялі його аркушів

Я вб’ю піаніста, щоб ми знали, що щось існує

Я індіанка, я апач

Я індіанка, я апач

Змусила повірити, що біль приховує

Я апач, я індіанец

Змусило повірити, що гора далеко

Я вб'ю піаніста, я вб'ю піаніста, я вб'ю.