Nightmare #5 - Al Kooper

I was sixteen years of age when I fled my family’s house

And I hitchhiked down the highway

Tryin' to make my way down South

It was in the dead of winter and it chilled me to the bone

But I was sixteen years of age

Just tryin to get a message home

It was cold & It was windy & I was two days in my flight

And my shoes were almost wore through

And the day was almost night

When the only car I saw that day came rollin into view

I just ran onto the highway for to see what I could do

I waved my arms & hollered and the car it did slow down

And I asked the man inside to help me

For to get to the very next town

He nodded yes & I jumped inside

I was thankful, safe & warm

But the stranger kept his eyes ahead

And drove straight into the storm

I guess I musta fell asleep but I couldn’t tell how long

When I woke up in a hurry with the feel of something wrong

The stranger was still driving and he did not say a word

And I asked him many questions

But he seemed not to have heard

Then fear began to grab me & I reached out for the door

When I almost had it open

Well, the car began to soar

As it angled towards the heavens

I just tried to catch my breath

For it was then I knew what time it was

And the stranger’s name was Death

Мені було шістнадцять років, коли я втекла з дому своєї сім’ї

І я поїхав автостопом по шосе

Намагаюся пробратися на південь

Це було в розпал зими, і мене аж до кісток прохолодило

Але мені було шістнадцять років

Просто намагаюся отримати повідомлення додому

Було холодно, було вітряно, я перебував два дні в польоті

А мої черевики майже зношені

А день був майже ніч

Коли в поле зору з’явилася єдина машина, яку я бачив того дня

Я просто вибіг на шосе, щоб побачити, що я можу зробити

Я махнув руками й закричав, і машина, це уповільнилося

І я попросила чоловіка всередині допомогти мені

Щоб доїхати до наступного міста

Він кивнув, і я заскочив усередину

Я був вдячний, безпечний і теплий

Але незнайомець тримав очі вперед

І поїхав просто в шторм

Здається, я повинен заснути, але я не міг сказати, як довго

Коли я прокинувся поспіхом із відчуттям щось не так

Незнайомець все ще був за кермом і не сказав ні слова

І я задав йому багато запитань

Але, здавалося, він не чув

Потім мене почав охоплювати страх, і я потягнувся до дверей

Коли я майже відкрив його

Ну, машина почала парити

Коли воно нахилялося до небес

Я просто намагався перевести дихання

Бо тоді я знав, котра година

А незнайомця звали Смерть