Vite - Adriano Celentano

Mi affascina il mistero delle vite

Che si dipanano lungo la scacchiera

Di giorni e strade, foto scolorite

Memoria di vent’anni di una sera

Mi coinvolge l’eterno gocciolare

Del tempo sopra il viso di un passante

E il chiedermi se nei suoi tratti appare

L’insulto di una morte o di un amante

Il mondo visto con gli occhi asfaltati

Rincorrendo il balletto delle ore

Noi che sappiamo dove siamo nati

Ma non sapremo mai dove si muore

Mi piace rovistare nei ricordi

Di altre persone, inverni o primavere

Per perdere o trovare dei raccordi

Nell’apparente caos di un rigattiere:

Quadri per cui qualcuno è stato in posa

Un canocchiale che ha guardato un punto

Un mappamondo, due bijou, una rosa

Ciarpame un tempo bello e ora consunto

Oggetti che qualcuno ha forse amato

Ora giaccion lì, senza padrone

Senza funzione, senza storia o stato

Nell’intreccio di caso o di ragione

E la mia vita cade in altre vite

Ed io mi sento solamente un punto

Lungo la retta lucida è finito

Di un meccanismo immobile e presunto

Tu sei quelli che son venuti prima

Che in parte hai conosciuto, e quelli dopo

Che non conoscerai, come una rima

Vibrante e bella, però senza scopo

Non saprai e non sai, questo dolore

Che vagli fra le maglie di un tuo cribro

Svanisce un po' nel contemplare un fiore

Si scorda fra le pagine di un libro

Perchè non si fa a meno di altre vite

Anche rubate a pagine che sfogli

Oziosamente e ambiguo le hai assorbite

Da fantasmi inventati che tu spogli

Rivestendoti in loro piano piano

Come se ti scoprissi in uno specchio

L’uomo a dublino, o l’ultimo mohicano,

Chi ai 25 si sentiva vecchio

Perchè la nostra è sufficiente appena

Ne mescoliamo inconsciamente il senso

Siamo gli attori ingenui su una scena

Di un palcoscenico misterioso…

E immenso

Adriano Celentano —

Мене захоплює таємниця життя

Це розгортається вздовж шахової дошки

Днів і вулиць, вицвілі фотографії

Двадцятирічна пам'ять одного вечора

Я причетний до вічного капання

Час над обличчям перехожого

І питає мене, чи з’являється він у його рисах обличчя

Образа смерті чи коханця

Світ, побачений асфальтованими очима

Погоня за балетом годин

Ми, хто знає, де ми народилися

Але ми ніколи не дізнаємося, де помремо

Люблю копатися в спогадах

Про інших людей, зими чи весни

Щоб втратити або знайти зв'язки

У очевидному хаосі торговця секонд-хендом:

Картини, для яких хтось позував

Телескоп, який подивився в точку

Глобус, дві прикраси, троянда

Колись гарне непотрібне, а тепер ношене

Предмети, які хтось, можливо, любив

Тепер він лежить там, без господаря

Без функції, без історії чи статусу

У переплетенні випадковостей чи розуму

І моє життя потрапляє в інші життя

І я відчуваю лише крапку

Уздовж блискучої лінії це закінчено

З нерухомого і передбачуваного механізму

Ви ті, хто прийшов першим

Які ви відомі частково, а ті й після

Що не дізнаєшся, як рима

Яскраво і красиво, але без мети

Не знатимеш і не знаєш цього болю

Хто перебирає сорочки одного з твоїх криберів

Він трохи зникає при спогляданні квітки

Це забуто на сторінках книги

Чому б вам не обійтися без інших життів

Навіть вкрадені зі сторінок, які ви гортаєте

Марно й неоднозначно ви їх увібрали

Від вигаданих привидів, які ти роздягаєш

Одягаючись у них повільно

Ніби відкрили себе в дзеркалі

Людина в Дубліні, або останній могікан,

Хто в 25 почувався старим

Бо нашого ледве вистачає

Ми несвідомо змішуємо його значення

Ми наївні актори на сцені

На загадковій сцені...

І величезний

Адріано Челентано -