Gagner du temps - Salvatore Adamo

Tous les matins et tous les soirs paris me marche sur les pieds

paris me croise sans me voir me bousculant sans se soucier

des billets de loterie nationale que je lui tends depuis vingt ans

je me souviens pas que la capitale un jour m’ai souri en passant

quand ma voix se veut amicale je m’en repends au même instant

car je vois l’heure même machinale me signifier qu’il est grand temps

qu’il est grand temps parce que le temps est la conscience du passant

et que c’est surtout pas en parlant qu’il pourrait bien gagner du temps

et pourtant j’aime les passants ils me rappellent mes amis

ceux que j’aurais eu si la vie n’avait pas fait de dépassants

y a les poètes, les fous, les dignes et ceux qui changent tous les jours

ils laissent leur rêve à la consigne pour les décrocher au retour

parce que le temps évidemment est la conscience du passant

c’est surtout pas en rêvant qu’il pourrait bien gagner du temps

et sur les quais je les attends, j’attends l'éternel amoureux

qui tous les matins tristement descend du train de neuf heures deux

j’attends la fille de neuf heures quatre celle qui arrive toujours trop tard

pour qu’un jour elle entendre battre le coeur de l'éternel fuyard

dire comme moiselle c’est qu’ils se cherchent dans la cohue des mort-vivants

je voudrais leur tendre la perche oui mais que faire contre le temps

parce que le temps évidemment n’en a que faire des amants

c’est surtout pas en s’aimant qu’il pourrait bien gagner du temps

mais moi je reste le vieillard celui qui vient vous ennuyer

que l’on voit s'éloigner peinard et qu’on s’empresse d’oublier

parce que le temps évidemment est la conscience du passant

c’est surtout pas en se souvenant qu’il pourrait bien gagner du temps

gagner du temps (ad lib)

(Merci à Dandan pour cettes paroles)

Щоранку і щовечора Париж ходить по мені

Париж зустрічає мене, не бачачи, що я штовхаюся, не піклуючись

Національні лотерейні квитки я їй вручаю двадцять років

Не пам’ятаю, щоб колись столиця посміхнулася мені, коли я проходив повз

коли мій голос має бути дружнім, я водночас каюся

бо я бачу, що сама механічна година означає для мене, що настав час

що настав час, бо час – це свідомість перехожого

і що він міг би заощадити час, особливо не говорячи

і все ж я люблю перехожих, вони нагадують мені моїх друзів

ті, які б у мене були, якби життя не переповнювало

є поети, божевільні, гідні та ті, хто змінюється щодня

вони залишають свої мрії біля шафки, щоб забрати їх на зворотному шляху

бо час, очевидно, є свідомістю перехожого

особливо не мріючи про те, що він міг би заощадити час

а на доках я чекаю на них, чекаю на вічного коханця

який щоранку сумно виходить з поїзда о дев’ятій годині другої

Я чекаю дівчину о дев’ятій четвертій, ту, яка завжди приходить надто пізно

щоб одного разу вона почула биття серця вічного втікача

сказати, як молода леді, що вони шукають один одного в натовпі живих мерців

Я хотів би звернутися до них так, але що робити з часом

бо час, очевидно, не дбає про коханців

особливо не люблячи себе, він міг би заощадити час

але я залишаюся тим старим, який приходить вам дратувати

що ми бачимо зручного, що йде геть, і що поспішаємо забути

бо час, очевидно, є свідомістю перехожого

особливо не пам’ятаючи, що він міг би заощадити час

заощадити час (реклама)

(Дякую Dandan за ці тексти)